ledilid: (двоє - blue-yellow flag небокрай у пусте)
Продовжуємо не зовсім прямі трансляції з Вільнюса)

 photo Vilnius_d2_LJ_8.jpg

Дарма все-таки на нашого президента зводять наклепи, буцімто він боягуз. Хай гелікоптер стоїть без діла, хай яйця перетворюються в тупі важкі предмети, а від авта до кабінету проводжає батальйон бодігардів, але принаймні сорому Янукович не боїться.

Півроку водити за ніс усю Європу. Обнадіяти нібито недурних же людей так, що ті вже чіпляли собі на погони чергову зірочку (видерти Україну з чіпких рученят Путєна, як з'ясувалося, прагнули не лише наші найближчі сусіди на кшталт Польщі чи Литви, а й навіть лєпша подруга самого ВВП Ангела Меркель). А потім насцяти плюнути всім цим наївнякам у душу, розвернутися на 180 градусів і показати голу дупу заявити, що Європа зажала $165 мільярдів на розвиток наших найкращих у світі холодильників, а тому ніхто нікуди вже не йде і взагалі, привіт вам від Володимира Володимировича.
 photo Vilnius_d2_LJ_11.jpg

І після цього всього з'явитися перед очі трьох десятків розгніваних чоловіків та жінок з недбалою посмішечкою — вчинок не крадія шапок, но мужа.

Ви не повірите, але є ще в ЄС люди, які не втратили надії на диво. Ну або принаймні роблять такий вигляд. Президент Литви Даля Грібаускайте, чекаючи на приїзд Януковича, заявила, що «ситуація щодо України остаточно проясниться 29 листопада після обіду». Плюнь Євросоюзу в очі, утреться й скаже «Божа роса»...
Правда, фрау Меркель виявилася більш цинічною і прямо сказала, що «надії більше нема».

Текст, фото і лучі приємностей організаторам )


Нічний проспект Гедиміна
 photo Vilnius_d2_LJ_19.jpg

Далі буде, залишайтеся з нами))
ledilid: (жін - дівка топлес у синьо-жовтому полі)
Під час посадки на рейс «Віззейра» (в 6-й ранку ааааа) довелося розважатися вгадуванням, чи є серед його пасажирів хоч хтось, непричетний до журналістики. Без розваг було ніяк, бо якіта дятли деякі представники цієї найнеобхіднішої в суспільстві професії явно вперше зіткнулися з поняттям «лоукост» і ну дуже довго не могли збагнути, чому третю валізу на людину доведеться здавати як другий предмет багажу з доплатою.

Дещо прикро було усвідомлювати, що якби літак, по вінця набитий цвітом української журналістики, не приведи Господь гепнув додолу, газетні інтернет-шпальти волали б про цю сумну новину заголовками на кшталт «Загинув Мустафа Найєм». Утім, слава є слава.

Правда, була на борту ще як мінімум одна аж ніяк не менш видатна постать — на свою виставку, яка вже більше місяця триває у Вільнюсі, летів художник Іван Марчук. Але навіть він під час нашої не дуже веселої про євро- та інші перспективи України на мить замовк і побожно з повагою протягнув: «Ооо, там Мустафа Найєм...»

Детальніше про наше з паном Іваном спілкування та ще деякі враження від Вільнюса можна прочитати тут.

Правда, з газетного варіанту чомусь (суто випадково) випала цікава фраза митця — там, де спогад про Майдан-2004: «...Це була та сама панорама, на якій я роком раніше намалював одного, як потім виявилося, зрадника. Така картина...»

Ім'я «зрадника» пан Іван назвати відмовився.

А виставка, до речі, триватиме до 15 грудня — по завершенні п'ятничної євро-ганьби сходимо туди й ми, бо під час минулої виставки в Києві постійно щось заважало.

А взагалі, тут холодно й непривітно (в сенсі просраних євросподівань з обох сторін). І ціни геть як у нас — ми звикли до дешевших Європ. Ну і сумно, да.

По телевізору безперервно крутять виступи спікера литовського Сейму Лорети Граужинене на наших євромайданах, через який у декого в МЗСі й вище вибило останні клепки (вона що, до повалення державного ладу закликала, щоб посла викликати?!). І розповідають про те, який чмос президентас Януковичус. Ну, тобто, може вони там і щось похуже говорять, ніж «чмос», але ж ми не шарим.

Словом, далі буде.

І трішки необроблених (сорі, роботи купа, а спати після безсонної ночі вже хочеться)) фоток:

Перевернутий прапор України, зниклий песик і ще пару )

P.S. І не забувайте читати чудесний сайт «Смак подорожника», хоч ми цими днями за роботою й не встигаємо його оновлювати:(
ledilid: (двоє - пан+пані давні)
Київ - Будапешт - Неаполь - Помпеї - Сорренто - Неаполь - Будапешт - Київ.
Це було круто! Чи не найкращий наш вояж такого "пересадочного" формату.

Про Неаполь і Помпеї ми ще будемо багато писати, а поки що - про Угорщину.

Вчора присятили півдня музею "Дім терору" - колишньому КДБ Угорщини. Експозиція вражає, розповідаючи про радянську окупацію Угорщини та народний спротив їй. А ми-то в СРСР вважали Угорщину найбільш "західною".
ще про мадярів >>>> )
І от тепер найцікавіше. Наше відео й звук із будапештського метро, із "нашими" совдепівськими вагонами.
Цю фразу про "пум-пурум-пурум-за'нок - пум-пурум-пурумка-з'аруднок" ми за п'ять днів чули сотні разів. Поруч із цим римованим приколом нібито говорилися назви станцій.
Послухайте:


Коли ми в нас у ЖЖ обговорювали (1, 2) тему англійських оголошень у Київському метро, звучали аргументи про те, що це зайва річ. Ми ж доводили, що вимова власної назви з нашого метро українською мовою для англійця/іноземця та англійською мовою для того самого іноземця - дуже різні речі.
Тепер ми переконалися в цьому на собі, зіставивши Київ із Будапештом: угорські оголошення станцій в угорському метрополітені - це просто капець якийсь. суцільний заруднок, у якому назви тонуть у шумі й прононсі диктора.

Тож добре й логічно, що в Києвві поновили англійські оголошення в метро.
Хоч якось компенсуємо ранкове нечищення снігу.
ledilid: (чол - Дмитрик - сафарі чай)
Життя після Євро
Підсумки ЧЄ-2012 для України: хто і що виграв, а хто - програв


Дмитро ЛИХОВІЙ
заступник головного редактора "УМ", футбольний уболівальник


Оцінюючи українські результати Євро-2012, треба відділяти футбол від політики та розрізняти країну (народ) і державу (владу). Країна чемпіонат виграла. Влада – програла.

Photobucket
Фото Олександра ПРИХОДЬКА.

Чемпіонат, що із такими проблемами готувався, але успішно відбувся, засвідчив: Україна та українці – частина європейської спільноти, а не якесь "дике поле". На час Євро, зокрема позавчора – в день фіналу - Київ став столицею континенту. І досить симпатичною столицею.

Можна сказати, Україна "вилюдніла" в очах європейців. Що вони знали про нас досі? Здебільшого негатив. У кращому разі нас сприймали як якусь сірятину на околицях, що не змогла скористатися своїм шансом збудувати сучасну, демократичну державу. Євро-2012 дало нам шанс трохи підправити своє реноме. І країна цим шансом скористалася.
Далі >>>> )
ledilid: (двоє - Ніцца фас ріст)
Євро-2012 для України й українців – як Олімпіада-80 для СРСР. Нагода показати себе з кращого боку. Тільки тепер це свято спорту – для "капіталістів", тобто для всього цивілізованого світу. А олімпійський Мішка 1980-го був лише для соцтабору. Адже майже всі капкраїни, як відомо, ті Ігри бойкотували через вторгнення Брежнєва в Афганістан.

Зараз у нашої гадської влади є свій Афган – справа Тимошенко. Утім, мухи й котлети йдуть окремо. Хай українська влада показує себе Європі як останні довбодятли, але ми – прості українці – показуємо себе з ліпшого боку.

Ми щось подібне писали в ЖЖ в день початку Євро, а тепер, ближче до екватора, ці висновки окреслилися ще чіткіше.

Хто каже, що Євро дратує, створює незручності і т.д., - нічого не шарить і сноб. Бо незручності через два тижні скінчаться, а переваги й позитивні враження гостей про нас – залишаться.
Хто тікає з Києва/Львова на час чемпіонату – кгм… А ви вийдіть у фан-зону за пару годин до початку матчів і подивіться на цей карнавал суцільного позитиву. Враження суперові!
Як каже наша теща Мук, це "як другий Майдан": купа народу – і всі щирі й доброзичливі.
Відмінність у тому, що тепер в одній строкатій юрбі змішані й українці, й численні іноземці. Ну й можна легально бухати пиво, чого не було в 2004-му :)

Словом, ми вчора багато гуляли в центрі – від Димитрова до Хрещатика – перед матчами Україна-Франція та Англія-Швеція. Й отримали масу задоволення.
Це прекрасно, що в нашому місті відбувається ТАКЕ. Що раз на бозна-скільки років до нас приїхала вся Європа. Зараз ми таки в Європі. Наближаємося до неї з кожним кроком по "латинізованому" Хрещатику.

Ну й те, що футбол на цей час став національною ідеєю українців, - само собою, зачотно. Навіть баби під під'їздами активно обговорюють удари Шеви й промахи Тимохи :)
А дівки на спідницях отаке вишивають:
Photobucket

Під катом– 30 наших фоток з учорашньої прогулянки центром Києва: усілякі іноземці, футбольно-карнавальні костюми + фан-зона під час матчу.
Гляньте – може, хтось себе впізнає. :)
Дивитися далі >>>> )
P.S. А Росія сьогодні взагалі порадувала.:)) От тільки поляків шкода :(((
ledilid: (двоє - портрет)
Наша стаття в «УМ»: як ми спробували відчути столицю так, як її відчуватимуть гості Євро-2012 — від паспортного контролю «Борисполя» до смітників на Майдані

Стисле резюме: загалом європейцям у нас подобається, вони не скаржаться, а головною проблемою називають тотальне неволодіння киян англійською мовою, надто ж у сфері обслуговування, і незрозумілі їм кириличні написи.

І ще (цього в газеті не було, просто хочеться дещо сказати в день початку чемпіонату).
Багато киян обурюються незручностями, які викликає проведення Євро в місті, проклинають чемпіонат за зламаний графік руху поїздів, подорожчання залізничних квитків, якісь ліві вихідні дні й потребу відпрацьовувати в суботу.
Так, влада в нас потворна, крохоборна й так, що просить каменюку в морду. Так, грошей на підготовці до Євро розпиляли неміряно.
Але. Де-де, а в цій справі треба розділяти державу і країну, владу й Україну.
Чемпіонат Європи потрібен нам усім. Бо нам потрібна Європа.

Згадайте – коли п'ять років тому Ющенко і покійний Качинський здобули право проводити ЧЄ, ми сподівалися, що цей захід стане нагодою для модернізації, європеїзації, вилюднення країни, значним кроком для відриву від совка і долучення до Європейської спільноти. Сьогодні, вже з Януковичем, ми бачимо, що це завдання не виконане. Облом, провал.
Однак якщо Двічі Несудимий і його банда всіляко показують, що їм плювати на демократію і законність, головне – поправити рейтинг і попонтуватися з Кубком Анрі Делоне в руках, то решта країни має показати: МИ – КРАЩІ, НІЖ ЯНУКОВИЧ. Ми демократичні, привітні, щирі, зрештою, освічені й англомовні. Щоб у численних гостей України залишилося позитивне враження про неї. Щоб англійці, французи, німці та всілякі інші шведи поїхали від нас до себе додому і розповіли там: а знаєте, хлопці, в Україні – там теж вважайте шо нормас. І, може, після цього надалі про нас не думатимуть лише як про країну дешевих повій і дебільної влади. І привітніше зустрічатимуть на кордонах Шенгену. І час відсунення цієї завіси на східні кордони України наблизиться.
До речі, треба подякувати братам-полякам, які тягнуть нас у люди.

І не через Євро в нас проблеми із рухом поїздів, а через владу, яка не змогла придумати кращий розклад. І можна потерпіти кілька днів, поки центр закритий для руху авто – адже це ми обираємо таку владу, яка неспроможна вирішити проблеми трафіку інакше, ніж через оголошення додаткових вихідних.

Хай там як, а завдяки Євро Київ справді погарнішав і став більш європейським. От лише б наші ідіоти не додумалися після закінчення чемпіонату зняти англомовні вивіски, вимкнути англомовні оголошення в метро і згорнути велодоріжки.

Photobucket
На майдані: вхід у фан-зону від поштамту.

Ну а далі – власне
розповідь про Київ очима іноземців із фотками >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Мандрівка – вияв свободи. Свобода – усвідомлена необхідність. Відповідно, мандри – необхідність для нас.
Бо на роботі замахалися – не то слово. Тож навіть на фінансовій мілині позичили ще грошей ("згоріла хата – гори й сарай!") і поїхали на Середземне. МОРЕ!

як ми тут опинилися )

Пару слів про Валенсію. Точніше, про новий рейс "Віззейру" - перший в історії прямий лоукостовий рейс з України в Іспанію. Ще точніше – про українських людей на цьому рейсі.
Таке враження, що 80% пасажирів літака – (колишні?) заробітчани, які вже приросли до Іспанії. З виду і за вимовою – сільські дядьки й тітки з нашої глибинки.

На паспортному контролі більшість із них показують картки ВНЖ (вид на проживання) і переходять на іспанську мову.
Ви б бачили їхні очі, чули б вигуки, коли вони перетинають іспанський кордон! Дзвінки по мобільниках, щойно ті ввімкнулися на іспанських операторів: "Жінко (кицю, рибко, Коля, Петре…), я повернувся(-лася)!"
Вони знову в ЄС. Вони знову у своєму постійному домі! Вони вирвалися з України. Відчувається, як це їх тішить.
Їх багато. І це лише один літак.

У холі після отримання багажу їх зустрічають очікують родичі, друзі, знайомі. Аеропорт наповнюється українськими говірками і нагадує райцентрівський вокзал Стрия, Долини, Чорткова чи якогось ще Старокостянтинова.
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Мандрівка – вияв свободи. Свобода – усвідомлена необхідність. Відповідно, мандри – необхідність для нас.
Бо на роботі замахалися – не то слово. Тож навіть на фінансовій мілині позичили ще грошей ("згоріла хата – гори й сарай!") і поїхали на Середземне. МОРЕ!

як ми тут опинилися )

Пару слів про Валенсію. Точніше, про новий рейс "Віззейру" - перший в історії прямий лоукостовий рейс з України в Іспанію. Ще точніше – про українських людей на цьому рейсі.
Таке враження, що 80% пасажирів літака – (колишні?) заробітчани, які вже приросли до Іспанії. З виду і за вимовою – сільські дядьки й тітки з нашої глибинки.

На паспортному контролі більшість із них показують картки ВНЖ (вид на проживання) і переходять на іспанську мову.
Ви б бачили їхні очі, чули б вигуки, коли вони перетинають іспанський кордон! Дзвінки по мобільниках, щойно ті ввімкнулися на іспанських операторів: "Жінко (кицю, рибко, Коля, Петре…), я повернувся(-лася)!"
Вони знову в ЄС. Вони знову у своєму постійному домі! Вони вирвалися з України. Відчувається, як це їх тішить.
Їх багато. І це лише один літак.

У холі після отримання багажу їх зустрічають очікують родичі, друзі, знайомі. Аеропорт наповнюється українськими говірками і нагадує райцентрівський вокзал Стрия, Долини, Чорткова чи якогось ще Старокостянтинова.
ledilid: (чол - Флорентіно Аріса старий)
Є отаке сьогоднішнє рішення парламенської більшості і 10 НУНСівців:
Постанова про зміну порядку обчислення часу на території України (№8330) - за основу та в цілому.

Офіційно:
- Вважати такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради Української РСР від 11 червня 1990 року «Про зміну порядку обчислення часу на території Української РСР» № 15-XII.
- Вважати такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України від 16 березня 1992 року «Про запровадження на території України дії літнього часу» № 2176-XII...

Якщо простою мовою, то тлумачення - таке:
- В останню неділю жовтня Європа перейде на зимовий час (стрілки- на одну годину назад), а ми - ні.
- Тепер у нас завжди (ну або поки інша парламенстька більшість не вирішить інакше) залишатиметься літній час. Такий, як зараз.
- Різниця з Москвою буде постійно 1 година - так, як і зараз.
- Різниця, скажімо, з Варшавою буде: з останньої неділі жовтня - аж 2 години, а з наступної весни - знову 1 година.
І так буде, доки Європа не вирішить зробити те саме, що й Путін-Медведєв та Янукович.
Тобто півроку в нас буде -2 порівняно з Польщею та Німеччиною і Ко (і -3 з Англією), а півроку - -1.

Тобто: у нас зараз 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - 14:00.
У листопаді: в нас 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - 13:00.
А із квітня в нас 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - знову 14:00.

До речі, тепер у нас на півроку з'являтиметься різниця в часі з болгарами, румунами та молдаванами, греками, ізраїльтянами і Ко.
А Лукашенко в Білорусі аналогічну постанову особисто затвердив ще минулої п'ятниці. Така-от інтеграція.

Один із прикладів застосування новації "Регіонів" на практиці: листопадові матчі Ліги чемпіонів у Донецьку, якщо починати їх в унісон із Європою, стартуватимуть о 22.45 за нашим часом. Закінчуватимуться - о першій годині ночі.

ІМХО, дурна ініціатива була.
До речі, з "НУНСу" її підтримали В'язівський і Матчук.
ledilid: (чол - Флорентіно Аріса старий)
Є отаке сьогоднішнє рішення парламенської більшості і 10 НУНСівців:
Постанова про зміну порядку обчислення часу на території України (№8330) - за основу та в цілому.

Офіційно:
- Вважати такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради Української РСР від 11 червня 1990 року «Про зміну порядку обчислення часу на території Української РСР» № 15-XII.
- Вважати такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України від 16 березня 1992 року «Про запровадження на території України дії літнього часу» № 2176-XII...

Якщо простою мовою, то тлумачення - таке:
- В останню неділю жовтня Європа перейде на зимовий час (стрілки- на одну годину назад), а ми - ні.
- Тепер у нас завжди (ну або поки інша парламенстька більшість не вирішить інакше) залишатиметься літній час. Такий, як зараз.
- Різниця з Москвою буде постійно 1 година - так, як і зараз.
- Різниця, скажімо, з Варшавою буде: з останньої неділі жовтня - аж 2 години, а з наступної весни - знову 1 година.
І так буде, доки Європа не вирішить зробити те саме, що й Путін-Медведєв та Янукович.
Тобто півроку в нас буде -2 порівняно з Польщею та Німеччиною і Ко (і -3 з Англією), а півроку - -1.

Тобто: у нас зараз 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - 14:00.
У листопаді: в нас 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - 13:00.
А із квітня в нас 15:00, у Москві - 16:00, у Варшаві й Парижі - знову 14:00.

До речі, тепер у нас на півроку з'являтиметься різниця в часі з болгарами, румунами та молдаванами, греками, ізраїльтянами і Ко.
А Лукашенко в Білорусі аналогічну постанову особисто затвердив ще минулої п'ятниці. Така-от інтеграція.

Один із прикладів застосування новації "Регіонів" на практиці: листопадові матчі Ліги чемпіонів у Донецьку, якщо починати їх в унісон із Європою, стартуватимуть о 22.45 за нашим часом. Закінчуватимуться - о першій годині ночі.

ІМХО, дурна ініціатива була.
До речі, з "НУНСу" її підтримали В'язівський і Матчук.
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
У радянському дитинстві, замішаному на захопленні географією та всілякими атласами далеких світів, здавалося, що Андорра - одна з тих напівказкових мініатюрних країн, куди дістатися зась. Загублена бозна-де, ще й скрізь захована за цифрою замість назви.
Але, як з'ясувалося в еру відкритих кордонів та лоукостів, в Андорру доїхати і не складно, і досить недорого.

Оскілька Андорра захована між Іспанією і Францією у високих горах-полонинах, де стрімкі потоки-ріки і смерічок ген розмай крутосхили, свого аеропорту тут немає. Їхати сюди треба рейсовим автобусом - або від каталонських міст Барселона, Жирона чи Льєйда, або від французької Тулузи.
Найбільш юзаними - ще й з огляду на сполученість із "нашими" лоукостами - є відправні точки в Барселоні (Estació del Nord) та Жироні (центральний вокзал). Квиток в один бік коштує 25-29 євро.

Ми летіли "Wizzair'ом" і "Ryanair'ом" через а/п Меммінген-Мюнхен і Жирона-Барселона.

Важливо: щоб бути спокійним і законослухняним під час відвідин Андорри, ви повинні мати шенгенську мультивізу.
Річ у тім, що ця країна не є учасником шенгенської угоди. І заїзд в Андорру означає, що ви залишили територію Шенгенської зони.
Тобто в'їхати в Андорру можна без проблем - з її боку немає прикордонного контролю (хоча будки стоять). Натомість із боку Іспанії та Франції вибірковий контроль залишається. І в тих іноземців, які приїхали до ЄС за одноразовою візою, можуть виникнути суттєві проблеми.

Ось будки прикордонників Андорри - дорога до них вільна, андоррські погранці простоюють без роботи:
Photobucket

Натомість на під'їзді до іспанських контрольних пунктів удень спостерігається досить серйозна черга:
далі )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
У радянському дитинстві, замішаному на захопленні географією та всілякими атласами далеких світів, здавалося, що Андорра - одна з тих напівказкових мініатюрних країн, куди дістатися зась. Загублена бозна-де, ще й скрізь захована за цифрою замість назви.
Але, як з'ясувалося в еру відкритих кордонів та лоукостів, в Андорру доїхати і не складно, і досить недорого.

Оскілька Андорра захована між Іспанією і Францією у високих горах-полонинах, де стрімкі потоки-ріки і смерічок ген розмай крутосхили, свого аеропорту тут немає. Їхати сюди треба рейсовим автобусом - або від каталонських міст Барселона, Жирона чи Льєйда, або від французької Тулузи.
Найбільш юзаними - ще й з огляду на сполученість із "нашими" лоукостами - є відправні точки в Барселоні (Estació del Nord) та Жироні (центральний вокзал). Квиток в один бік коштує 25-29 євро.

Ми летіли "Wizzair'ом" і "Ryanair'ом" через а/п Меммінген-Мюнхен і Жирона-Барселона.

Важливо: щоб бути спокійним і законослухняним під час відвідин Андорри, ви повинні мати шенгенську мультивізу.
Річ у тім, що ця країна не є учасником шенгенської угоди. І заїзд в Андорру означає, що ви залишили територію Шенгенської зони.
Тобто в'їхати в Андорру можна без проблем - з її боку немає прикордонного контролю (хоча будки стоять). Натомість із боку Іспанії та Франції вибірковий контроль залишається. І в тих іноземців, які приїхали до ЄС за одноразовою візою, можуть виникнути суттєві проблеми.

Ось будки прикордонників Андорри - дорога до них вільна, андоррські погранці простоюють без роботи:
Photobucket

Натомість на під'їзді до іспанських контрольних пунктів удень спостерігається досить серйозна черга:
далі )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
2010: Меммінген, Мюнхен, Венеція, Бурано, Краків, Кельн, Париж, Версаль, Вишеньки, Рівне, Дермань, Хургада, Гамбург, Любек, Люнебург, Дортмунд, Дюссельдорф, Альгеро, Сассарі, знову Кельн - це те що разом.
Тбілісі, Горі, Мцхета - це те що Л. окремо. Бориспіль - це те що Д. окремо :)
Такий от мандрівний підсумок року. Хороший заряд емоцій у цьому сенсі.

Насамкінець - звіт про Дормунд, де ми були рівно півдня в останній день жовтня. Прилетіли туди, щоб дістатися до сусіднього Дюссельдорфа.
Місто - стовідсоткове Феерге, розбомблене під час війни на 98% і відновлене майже з нуля. Дуже акуратне - мабуть, найакуратніше з усіх нами бачених німецьких міст. Місцями симпатичне, але якось зовсім не чіпляє. Не душевне. Без особливих родзинок. Колишнє промислове-шахтарське, яке перестало таким бути. Немає ні моря, ні річки, а це суттєвий мінус. Мабуть, якби ми там зависли трохи надовше, то могли б побачити щось цікавіше - наприклад, мальовничий Вестфален парк. Але ми були в неділю зранку, коли періщив дощ, на вулицях було зовсім порожньо, а випогодилося вже тоді, коли нам треба було рушати на поїзд на Дюссель...

То чому Дортмунд? Бо там, як виявилося, зараз стоїть найвища ялинка у Європі. Принаймні за даними багатьох сайтів. А ставити її почали ще наприкінці жовтня, тобто при нас :)

Photobucket 
багато фоток і зовсім трошки літер )

Усіх - із Новим роком. Хай він буде кращим, ніж минулий.
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
2010: Меммінген, Мюнхен, Венеція, Бурано, Краків, Кельн, Париж, Версаль, Вишеньки, Рівне, Дермань, Хургада, Гамбург, Любек, Люнебург, Дортмунд, Дюссельдорф, Альгеро, Сассарі, знову Кельн - це те що разом.
Тбілісі, Горі, Мцхета - це те що Л. окремо. Бориспіль - це те що Д. окремо :)
Такий от мандрівний підсумок року. Хороший заряд емоцій у цьому сенсі.

Насамкінець - звіт про Дормунд, де ми були рівно півдня в останній день жовтня. Прилетіли туди, щоб дістатися до сусіднього Дюссельдорфа.
Місто - стовідсоткове Феерге, розбомблене під час війни на 98% і відновлене майже з нуля. Дуже акуратне - мабуть, найакуратніше з усіх нами бачених німецьких міст. Місцями симпатичне, але якось зовсім не чіпляє. Не душевне. Без особливих родзинок. Колишнє промислове-шахтарське, яке перестало таким бути. Немає ні моря, ні річки, а це суттєвий мінус. Мабуть, якби ми там зависли трохи надовше, то могли б побачити щось цікавіше - наприклад, мальовничий Вестфален парк. Але ми були в неділю зранку, коли періщив дощ, на вулицях було зовсім порожньо, а випогодилося вже тоді, коли нам треба було рушати на поїзд на Дюссель...

То чому Дортмунд? Бо там, як виявилося, зараз стоїть найвища ялинка у Європі. Принаймні за даними багатьох сайтів. А ставити її почали ще наприкінці жовтня, тобто при нас :)

Photobucket 
багато фоток і зовсім трошки літер )

Усіх - із Новим роком. Хай він буде кращим, ніж минулий.
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
У першій частині нашої розповіді про казково-іграшковий Люнебург ішлося власне про це місто. А тут ми розповімо вам про феномен люнебурзької водонапірної вежі та покажемо місто з її верхівки - 60-метрової висоти.

Водонапірна башта (нім. Wasserturm) у Люнебурзі - приклад того, як зі звичайного старого одоробла, яке нібито нафіг не потрібне, і навіть нема грошей, щоб його розваляти, розумні люди можуть зробити крутий туристичний, культурний та освітній об'єкт, і цей об'єкт ще й зароблятиме гроші. До речі, це ще й загс, популярний не лише серед люнебуржців.
І в цього Вассертюрма (ми спершу думали, що це колишня "водна тюрма", гг) є навіть свій сайт

Якщо ви будете в Люнебурзі й не залізете на цю вежу - вважайте, що ви не були в Люнебурзі.
Бо види з оглядового майданчика відкриваються - ніби на декорації до казки братів Грімм.
Luneburg 

багато фоток і трохи розповіді )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
У першій частині нашої розповіді про казково-іграшковий Люнебург ішлося власне про це місто. А тут ми розповімо вам про феномен люнебурзької водонапірної вежі та покажемо місто з її верхівки - 60-метрової висоти.

Водонапірна башта (нім. Wasserturm) у Люнебурзі - приклад того, як зі звичайного старого одоробла, яке нібито нафіг не потрібне, і навіть нема грошей, щоб його розваляти, розумні люди можуть зробити крутий туристичний, культурний та освітній об'єкт, і цей об'єкт ще й зароблятиме гроші. До речі, це ще й загс, популярний не лише серед люнебуржців.
І в цього Вассертюрма (ми спершу думали, що це колишня "водна тюрма", гг) є навіть свій сайт

Якщо ви будете в Люнебурзі й не залізете на цю вежу - вважайте, що ви не були в Люнебурзі.
Бо види з оглядового майданчика відкриваються - ніби на декорації до казки братів Грімм.
Luneburg 

багато фоток і трохи розповіді )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Є Феерге, є Гедеер, і є Німеччина. Така наша класифікація.
Гамбург - типове Феерге. Тобто акуратне капіталістичне місто, чиє нинішнє обличчя сформувалося вже після 2.С-війни (попереднє обличчя було розбомблене під час тієї самої війни англійцями й американцями). Для нас це мінус, бо німецький архітектурний модернізм та його поєднання зі старими спорудами, що збереглися, - видовище так собі.

Водночас, треба віддати належне, найбільше-в-Євросоюзі-серед-не-столиць Вільне Ганзейське місто Гамбург - досить симпатичне і має свої переваги. Хоча не має моря і лежить значно північніше, ніж нам хотілося б.

Зараз ми прокинемося в центрі Гамбурга в готелі "Bremer Hof" і збиратимемося на нову прогулянку. А вчора ми пройшли перший пішохідний маршрут - небагато, кілометрів 15 - і побували на оглядовому майданчику, розташованому на одній із найвищих точок міста - дзвіниці церкви St. Michaelis (самі німці звуть цей храм просто Міхель).
Тож тримайте наразі фотки з Міхеля - вони двозволяють скласти враження про Гамбург.
Photobucket 
Вид із Міхеля в бік центру - через зруйновану під час війни і навмисно не відновлену церкву св. Ніколая (правіше) та церкви Петера і Якоба (вони далі поруч).

фотки і трохи розповіді з іще однією нашою класифікацією )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Є Феерге, є Гедеер, і є Німеччина. Така наша класифікація.
Гамбург - типове Феерге. Тобто акуратне капіталістичне місто, чиє нинішнє обличчя сформувалося вже після 2.С-війни (попереднє обличчя було розбомблене під час тієї самої війни англійцями й американцями). Для нас це мінус, бо німецький архітектурний модернізм та його поєднання зі старими спорудами, що збереглися, - видовище так собі.

Водночас, треба віддати належне, найбільше-в-Євросоюзі-серед-не-столиць Вільне Ганзейське місто Гамбург - досить симпатичне і має свої переваги. Хоча не має моря і лежить значно північніше, ніж нам хотілося б.

Зараз ми прокинемося в центрі Гамбурга в готелі "Bremer Hof" і збиратимемося на нову прогулянку. А вчора ми пройшли перший пішохідний маршрут - небагато, кілометрів 15 - і побували на оглядовому майданчику, розташованому на одній із найвищих точок міста - дзвіниці церкви St. Michaelis (самі німці звуть цей храм просто Міхель).
Тож тримайте наразі фотки з Міхеля - вони двозволяють скласти враження про Гамбург.
Photobucket 
Вид із Міхеля в бік центру - через зруйновану під час війни і навмисно не відновлену церкву св. Ніколая (правіше) та церкви Петера і Якоба (вони далі поруч).

фотки і трохи розповіді з іще однією нашою класифікацією )
ledilid: (чол - Дмитрик - Венеція)
Ну ось я і знову став повноцінною білою людиною з можливістю вільно пересуватися там, де хочеться :)
Нормальні все-таки у візовому відділі німці сидять: просив журналістську візу в Шенген на рік - дали на два.
Данке шон.
Дойчлянд юбер аллес, не рахуючи, звісно, Юкрейн :) 

Тож наступного тижня ми в Гамбурзі й Любеку, з Autemn Sky Річі Блекмора і Кендіс Найт у Shadow of the Moon. )
ledilid: (чол - Дмитрик - Венеція)
Ну ось я і знову став повноцінною білою людиною з можливістю вільно пересуватися там, де хочеться :)
Нормальні все-таки у візовому відділі німці сидять: просив журналістську візу в Шенген на рік - дали на два.
Данке шон.
Дойчлянд юбер аллес, не рахуючи, звісно, Юкрейн :) 

Тож наступного тижня ми в Гамбурзі й Любеку, з Autemn Sky Річі Блекмора і Кендіс Найт у Shadow of the Moon. )

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920 21222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 08:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios