ledilid: (двоє - козак і козачка)

Приходить солдат на побивку додому - а тут на столі таке.
Як і щороку, Леся постаралася, і навіть на бойові позиції на Чернігівщину встигла паски доправити :)

Зі святом усіх!

 photo Paska2014_zpsf3ae8269.jpg

ще кілька ракурсів >>>> )
ledilid: (чол - Дмитрик вишиванка)
Традиційний пост із нових хрестин :)
Тепер ми куми з Мариною Ткачук та Андрієм Бехом.

Хрещеникові Назару Беху - многая літа, здравія, спасенія і всього найкращого :)

 photo xr1_zpsbd68b893.jpg

ще три фотки і два видива >>>> )
ledilid: (двоє - кохання в час холери - старі)
Папа - плюс.
Референдум про приналежність Мальвінських (Фолклендських) островів - мінус.
ledilid: (двоє - Ukr in Rus прапор біля кремля)

Коли Бенедикт XVI оголосив про намір залишити престол, над Римом прогриміла гроза. Під ту зливу з блискавками потрапили й ми, змокши до нитки.
Один із фотографів зметикував: шпиль високого собору може бути зручною мішенню для блискавок - і поставив фотоапарат на велику витримку. Так світові медіа отримали вражаючий і символічний знімок "Знак із небес": Бог усього сущого, і погоди в тому числі, посилає Папі-"відставникові" сигнал. Навряд чи позитивний.

Але удар блискавки в собор - не така вже й унікальна, а значить, не така й знакова річ.
Не менш красномовним знаком можна було важати, наприклад, Місяць-молодик, який зійшов над Ватиканом невдовзі після оголошення про зміну влади у Католицькій церкві. Значить, вона отримає молодшого керівника, новий старт і все, що з цього випливає.

Так уже сталося, що ми опинилися в Римі під час подій, пов'язаних з історичним зреченням Папи, а це буває, як виявилося, раз на 600 років.
Учора Бенедикт XVI попрощався з паствою, а сьогодні остаточно йде на пенсію. Відставка значно підвищила його рейтинг, якщо можна так сказати.

Про все це - в нашому матеріалі з елементами репортажу (фотки агенції Рейтер + трохи наших).

Photobucket


далі - розповідь і 26 фоток >>>> )
ledilid: (twin towers)
Вітання кумам Таньчикові й Андрієві!

IMG_2329
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Віа Кондотті — старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії з її знаменитими Іспанськими сходами та фонтаном Баркачча роботи П’єтро Берніні.
На вулиці Кондотті представлено найвідоміші італійські та світові модні марки, дорогі магазини одягу, взуття, парфумів, годинників, ювелірних і шкіряних виробів. До воріт будинку за адресою віа Кондотті, 68 стоїть черга охочих сфотографуватися. Однак тут не бутік і не модне ательє. Поміж магазинами Hermes та Jimmy Choo квартирує Суверенний військовий Орден госпітальєрів святого Йоана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти.

Найстаріше лицарське братство у світі, днями Мальтійський орден відзначив 900-річчя. Про круглу дату сповіщають банери з цифрами «1113—2013» та червоні прапорці з мальтійським хрестом, розвішані не лише на Палаццо Мальта, а по всій вулиці Кондотті.

Photobucket
Працівник на скутері виїздить із воріт Палаццо Мальта.

Госпітальєри-йоаніти — не про­сто орден. Згідно з, міжнародним правом це «державне утворення».
Сам він називає себе «незалежним князівством» і підтримує рівноправні дипломатичні відносини на рівні послів зі 104 державами, зокрема й з Україною.
Мальтійський орден має Конституцію, прапор, герб і гімн (Ave Crux alba — «Радій, білий Хрест»), видає власні паспорти, гроші, марки та автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри чи забавки. Паспорт Суверенного Мальтійського ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документа має право на безвізовий в’їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно-білій номерній панелі ми бачили навіть на віддалених вулицях Рима.

Багато хто сприймає Мальтійський орден як суверенну державу адже його маєтки наділені статусом екстериторіальності, тобто не підлягають законам Італії.
Побувавши в Римі, ми «перетнули кордон» обох мальтійських анклавів, а повернувшись - дізналися про роботу Ордену в Україні.
пізнавальна стаття і штук 40 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - пан+пані давні)
На віа дель Квірінале, що йде вздовж так званого «довгого крила» (manica lunga) Квіринальського палацу, стоять дві цікаві церкви. Цікаві тим, що є «конкурентками». І саме їх дехто вважає найгарнішими якщо не в усьому Римі, то на пагорбі Квіринал – точно.
Сан-Карло-алле-Куаттро-Фонтане роботи Бороміні та Сант-Андреа-аль-Квірінале, збудована Берніні.
Ось вам коротка розповідь про них із картинками.

Photobucket
Склепіння церкви Сан-Карліто, яка стала провісником появи стилю Гауді за 250 років до нього.

далі >>>>  )
ledilid: (twin towers)
"Знак із неба?
Блискавка вдарила в собор святого Петра через кілька годин після того як Бенедикт приголомшив кардиналів першою відставкою за 600 років".
звідси

І ми, будучи таки тут, у Римі, ці блискавки бачили.
А як же ми під цим дощем змокли! Наскрізь. Зате сходили в крутезну базиліку святого Климента з могилою Кирила  (того, що брат Мефодія) :)


ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)

У нас якась така властивість - коли ми кудись приїжджаємо за кордон, то в більшості випадків у тому місті відбувається щось круте. А ми зовсім ненавмисно, суто випадково :)
Прикладів купа - революція в Єгипті, "Ролан Гаррос", "Формула-1" у Монако, різні карнавали, католицькі свята, легкоатлетичні марафони, що вже казати про художні виставки.
І от ми майже тиждень у Римі. Тут мало того, що карнавал (карнавал так собі, до речі, ще й треба враховувати прохолодну погоду).
Так ще й зрікається свого Святого престолу Папа Римський Бенедикт XVI.

Таке буває, на минуточку, раз на 600 років. Востаннє Папа Римський оголошував про своє добровільне зречення у 1415 році, тоді це був Григорій XII.

У Ватикані ми вже були позавчора - просто погуляли по території і відправили додому листівку з Папою із Пошти Ватикану. Побачили, яка довжелезна черга стоїть у собор святого Петра (і заодно до металошукачів) по хорошій погоді.
Пішли б у Ватикан і сьогодні - але сьогодні там позаплановий вихідний... Ага, ми примудрилися потрапити на "День незалежності Ватикану" - річницю укладення Латеранських угод 1929 року. Тож у музеях Ватикану і в Сікститській капелі вихідний.

Туди ми підемо завтра - в останній день перед вильотом на Будапешт.
Заодно побачимо, як католицька та інша публіка реагує на ініціативу Папи щодо зречення.
про Папу + його відозва >>>>  )


ledilid: (чол - Дмитрик вишиванка)
Сьогодні я знову став батьком. Хрещеним. Утретє.

Хрещеник Федя Лиховій, він же племінник, син брата Мишка, - хороший хлопець, спокійний. Під кінець узагалі заснув. :))

Photobucket
+  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Дюссельдорф – кльове місто.
Хоч і чимале (585 тисяч людей), і не надто історично-вагоме, ще й здебільшого нове (під час війни зруйноване наполовину), але нам сподобалося. Тут є свій шарм, багато зелені, безліч мальовничих закутків, файна архітектура і якийсь особливий простір.

Photobucket
Вид на рейнську Медіа-гавань у Дюссельдорфі ввечері.

Мабуть, для нас враження про Дюссельдорф зробили дві речі: 1) мега-променад на набережній Рейну в Старому місті, який називають «найдовшою барною стійкою у світі»; 2) час відвідання міста – а це був вечір і ніч на Хелловін (31 жовтня 2010 року :) з відповідною поведінкою місцевою населення. Ми якраз прямували на Сардинію через аеропорт Weeze ранковим літаком і теж спати не збиралися.
далі - розповідь і 32 фотки >>>>  )
ledilid: (двоє - пан+пані давні)
Оскільки квитки у європейські подорожі ми зазвичай купуємо дуже заздалегідь, то часто вже аж в останній момент виявляємо, що потрапляємо на якесь свято чи іншу оказію. Один раз так на Великдень опинилися у Польщі (добре, що в той рік наша Паска збігалася з католицькою, то хоч на польську месу по квоті нашої Всенічної сходили). Коли позаминулий раз були в Мюнхені, то замість запланованих відвідин Німфенбурзького палацу поцілували замок – бо саме був Жирний вівторок, один із кількох «позапланових» вихідних на рік, про який ми б і не здогадалися.

Цього разу нам теж так пощастило. Приїхавши до Мюнхена рано-вранці після безсонної ночі, двогодинного перельоту й півторагодинного переїзду автобусом з аеропорту в Меммінгені, ми попрямували до знайомого супермаркету – передусім по воду. Але – сюрприз! Усі без винятку супермаркети, крамниці й крамнички було зачинено.
Нє, ми, звісно, знали, що 1 листопада європейці відсипаються після Хелловіну відзначають День усіх святих. Але якось завтикали, що в Німеччині це – офіційний вихідний.

І вже зовсім неприємним нововведенням для нас стало те, що не працювали не тільки «католицькі-лютеранські» магазини, а й арабські, турецькі, індійські та інші крамнички, які зазвичай виручають у таких випадках. Виявляється, добра німецька держава (чи баварський уряд?) забороняє працювати тоді, коли всі відпочивають. Тож якби не кілька магазинчиків на вокзалі, які єдині виявилися винятком із цього драконівського правила, довелося б нам платити тридорога (у макдональдзах вода по 2.50 за півлітра, а одна Л. за день вихлебтує як мінімум 3 літри).

Зате з такої нагоди ми нарешті, в четвертій поїздці до столиці Баварії, побували у кількох відомих мюнхенських церквах.

Photobucket
У церкві Бюргерзааль: охочі зробити пожертву або замовити службу можуть зробити це по «безналу» - за допомогою банківської картки.

Першою на шляху пішохідним центром Мюнхена із площі Карлсплац до центральної Марієнплац стоїть оригінальна церква Бюргерзааль, розділена на два поверхи.
далі >>>>  )
ledilid: (двоє - Ніцца спиною)
Той, хто побував у Греції, певно, бачив такі мініатюрні церкви на підставках, що постійно зустрічаються уздовж доріг, на перехрестях, а також у скверах, біля будинків, на березі моря тощо.
Якщо ви подумали, що це меморіальні знаки на місцях автокатастроф із летальним підсумком, - ви не помилилися.
Загадкова штука зветься кандилакія (kandylakia).

У Греції це й традиція та вияв релігійності, і великий бізнес. Адже кандилакії зустрічаються ну дуже часто. Ба більше - на узбіччях шосе як мінімум раз на пару десятків кілометрів можна побачити місця продажу кандилакій різної форми, вишуканості й ціни - кам'яні, гіпсові, бетонні, із пісковика, із заліза та ін.

Кандилакії, як ми зрозуміли, є двох основних видів: просто мініатюрна церквовця (як пам'ятник) і "ящик" із хрестом та скляними дверцятами - щоб ставити всередину ікони, фото, свічки, лампади, класти квіти, ставити оливу тощо. До таких "міні-капличок" ходять постійно, міняють свічки - аби горіли щоденно.

Спершу, переїжджаючи по Греції автобусом, ми гадали, що ці штуки - як у нас вінки на місцях нещасних випадків. А потім зрозуміли, що багато хто ставить кандилакії не лише на пам'ять про рідного, що загинув у ДТП, а й просто по смерті когось із близьких та просто щоб помолитися. А оскільки все наше життя - наближення смерті, а греки - народ дуже набожний, і православ'я тут - державна релігія, то не дивно, що в селах, селищах і малих містечках кандилакії є майже біля кожної оселі. Типу як власна церква, хай і дрібна.

Photobucket

До вашої уваги - кандилакії, які ми бачили лише в селищі Неос Мармарас, причому тільки на приморських вуличках та на узбережжі.
Далі - 12 фоток >>>>  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Болонья – місто не так сильно розкручене серед туристів, як Венеція чи Флоренція, але дуже круте. Його часто називають кулінарною (згадайте спагеті під соусом болоньєзе) й навіть культурною столицею Італії.
Рівень життя в Болоньї - один із найвищих на Апеннінах завдяки вдалому розташуванню на роздоріжжі транспортних коридорів та розвиненій промисловості. Втім, заводи й фабрики розташовані десь на околицях Болоньї, а велике середмістя – це поважні старовинні квартали і, що нам найбільше сподобалося, переважно широкі, просторі, світлі вулиці.
А ще тут є найстаріший університет Західного світу; і тут стартував Болонський процес вищої школи.

Болонья – центр однойменної провінції й регіону Емілія-Романья – розташована згори й посередині «халяви» Італійського чобота, приблизно на півдорозі між Венецією і Тосканою (з її Флоренцією й Пізою); між Міланом та узбережжям Адріатичного моря (де Ріміні й усіляке Сан-Марино).
Населення міста, яке нещодавно відзначило 2000-річний ювілей, – 380 тисяч.

По центру Болоньї ми гуляли в день проведення Болонського марафону. Про нього ми вже відписалися, а сьогодні звітуємо про давню красуню Болонью як таку.

Photobucket
Нам здалося, що для заголовного фото найбільше підходить оце – з вікном на річечку Рено.
Отак ідеш по вулиці, ідеш, аж глип – у замацаній стіні дверцята, типу кватирки, прочиняєш – і бачиш із двох боків старі будинки в темно-теплих тонах, білизну, що сохне, галереї від однієї будівлі до іншої, а посередині – темно-смарагдовий канал, на кшталт венеційського, але мілкий.
Детальніше про це та інше –далі >>>> (65 фоток і розповідь) )
ledilid: (Default)
Салоніки (вони ж Тессалоніки, вони ж Фессалоніки — Θεσσαλονίκη) називають північною столицею Греції. Це друге за розмірами місто й головний порт країни, тож життя тут кипить. Як пишуть деякі путівники, «з абсолютною впевненістю можна заявити, що чар цього міста нікого не залишить байдужим, навіть найбільш вибагливого й вимогливого туриста».
Ми, мабуть, надто вибагливі, бо зачарування не відчули. Але місто, безперечно, цікаве. Тож якщо вас занесе у північну частину Греції, зазирнути в Салоніки необхідно.

Photobucket
Салоніки: вид із верхнього міста на нову забудову й затоку Термаїкос.

Молоде місто Салоніки — одне з найстаріших у Європі.
Молоде – бо університетське, тому тут багато молоді. І нинішній забудові Салонік від сили сто років. Після численних руйнувань і Великої пожежі 1917 року зовнішнє обличчя міста, заснованого ще у IV ст. до н.е., зазнало докорінних змін.
А щодо «старості», то досить сказати, що в Салоніках «промишляли» ще Філіпп ІІ Великий та його син Александр Македонський. Звідси походять солунські брати Кирило й Мефодій – ті самі просвітителі. Як зараз це друге місто Греції (із населенням 1,2 мільйона разом із передмістями), так свого часу це було друге за значенням місто Османської імперії. Крім іншого, тут народився Кемаль Ататюрк. Будівничий нової Турецької держави.
Далі - розповідь і багато фоток >>>>  )
ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Це останній пост про суперовий грецький острів Тасос.
Раніше я вже ставив пости про його столицю – містечко Ліменас, про історію з археологією в головному тасоському музеї, про розкопки й мармурові родовища в Атікі та про жіночий монастир архангела Михаїла.
А зараз – просто картинки з кількох селищ на узбережжі Егейського моря. Крім іншого, під катом є фотки з краєзнавчого музейчику, що показують, як греки жили на початку ХХ століття. Треба сказати, дуже воно схоже на життя наших прабабів і прадідів в Україні :)

…На Тасосі багато селищ-близнюків, назви яких відрізняються одним словом – Скала (Σκάλα – «гавань»). Вони розташовані, як правило, неподалік. Одне на узбережжі, інше – далі в горах. Це наслідок давніх набігів на острів морських піратів. Мешканці прибережних селищ, аби захиститися, тікали в гори й утворювали свої поселення там – у безпеці.
Тепер, коли Тасос заробляє здебільшого туризмом, у горах жити невигідно. Люди намагаються «спуститися на землю», поселитися біля моря. Але, як нам сказали, жодних пільг такі тасосці не мають: вони змушені продавати/купувати нерухомість на загальних підставах.
Так само, як, скажімо, й іноземці. А їх на Тасосі живе вже достобіса – півтисячі на 13 800 місцевого населення. Росіяни – є. Українців – ще немає.
Жити можна: таун-хаус житловою площею 80-100 кв. м. коштує 80-100 тис. євро.


Скала Потамія
- одне з таких селищ-близнюків, які ми відвідали.
Типове грецьке невеличке приморське селище, рибальське й трохи курортне.
Над ним здіймається найбільша на острові гора Іпсаріон заввишки 1208 м.

Photobucket
Скала Потамія на тлі гори Іпсаріон.
далі - 42 фотки з підписами >>>>  )
ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Сьогодні Янукович перебуває на Афоні — втретє з часу обрання президентом.

Якщо попередні два рази він обставляв як «робочі візити в Грецію» — а насправді просто витрачав державні кошти, щоб ударити чолом перед афонськими старцями, то тепер Банкова заявила:
«Під час поїздки на гору Афон 26-27 серпня президент Віктор Янукович зустрінеться з православними духовниками та візьме участь у богослужіннях із молитвою за Україну та український народ… Він планує відвідати святі місця, в тому числі монастир святого Пантелеймона, монастир Ватопед, де зберігається пояс Пресвятої Богородиці, монастир Івірон з його Іверською іконою Богородиці.
Відвідання Афону є приватною поїздкою і не має статусу офіційного візиту. Всі витрати, пов’язані з перельотом та перебуванням Януковича та учасників цього заходу, здійснюються винятково за рахунок їхніх власних коштів. Бюджетні кошти для цього не використовуються».
Радник президента - представник президента в Конституційному Суді Олена Лукаш навіть сказала, що «всі витрати, пов’язані з цією поїздкою, будуть відображені її учасниками в деклараціях за 2012 рік».


Навряд чи Янукович і його челядь полетіли рейсовим літаком. Вочевидь - чартером, і можна уявити, скільки доведеться витратити «кревних» коштів із майбутнього заробітку-2012. Якщо в гаманці ще щось залишається після асигнувань на золоті унітази «Межигір’я».
Єдине пояснення – Янукович узяв із собою в літак парочку православних спонсорів-олігархів, аби помолилися на Афоні з ним за компанію, ну й заодно рейс оплатили.

Photobucket
Морська панорама з російським монастирем Святий Пантелеймон.

Але цей пост присвячений не широкій нозі побожного Януковича, а феномену Афону як такого собі «православного Ватикану». Це дуже цікава територія, про особливості устрою якої ми особисто дізналися лише рік тому.

Отже, Афон, або Свята Гора (грец. Айон Орос) — це унікальна чернеча республіка, особлива автономна одиниця у складі Греції, самоврядне співтовариство 20 православних монастирів під церковною юрисдикцією Константинопольського патріарха (з 1312 р).
Режим самоврядування початково базується на положеннях першого статуту Святої гори Афон, затвердженого імператором Іоанном Цимісхієм у 972 р.
Для православних усього світу – це одне з головних святих місць, що шанується як земний уділ Богородиці.

Географічно автономія Афон Орос займає весь півострів Афон у складі ному Халкідіки (правий із трьох довгих «пальців»), що вдаються в Егейське море. Юридично й практично Афон відокремлений від решти Греції справжнім кордоном, і сторонньому потрапити сюди зась. А жінкам – узагалі неможливо при всьому бажанні.

Цього літа я був на Халкідіках, і під час морської екскурсії мав змогу ознайомитися з південним узбережжям Афону.
До вашої уваги – розповідь про історію та устрій Афону та багато картинок із видами Святої Гори і її монастирів.
розповідь і 45 фоток >>>>  )
ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Жіночий монастир архангела Михаїла – найбільший і найвідоміший на острові Тасос. Він тулиться на високій скелі над лазуровим Егейським морем, дивлячись прямо на материкову частину Східної Македонії. Якщо глянути ліворуч, у сонячну погоду можна побачити Халкідіки та Святу гору Афон. Власне, тасоський монастир арх. Михаїла залежний від монастиря «Філофей» на Афоні. Панотці звідти правлять тут служби на свята.

Про чернечу республіку Афон завтра в нас буде окремий пост – приурочений до того, що саме 26 серпня, в День шахтаря, головний ісконнік України В. Ф. Янукович утретє за три роки у статусі президента поїхав в афонські монастирі на прощу. Панорами, звичаєвий та політичний устрій Агіос Орос (Святої Гори, як офіційно зветься це автономне утворення на кшталт «православного Ватикану») справді дуже цікаві.

Photobucket

Монастир арх. Михайла розташовується на південному березі Тасоса, між селищами Астріс та Алікі (див. пост про археологічну територію Алікі).

За одними переказами, монастир був заснований близько 830 року, за іншими – 1100-го. Хай там як, а перша документальна згадка про нього датується 1287 роком.

Головна реліквія монастиря – цвях, який, за легендою, узятий із розп’яття Ісуса Христа. У перший вівторок після Великодня черниці та віряни влаштовують традиційну ходу із сусіднього села Theologos до монастиря із цим раритетним гвіздком.
ще 21 фотка й коротка розповідь із легедою >>>>  )

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920 21222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 08:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios