ledilid: (двоє - Ukr in Rus прапор біля кремля)

Коли Бенедикт XVI оголосив про намір залишити престол, над Римом прогриміла гроза. Під ту зливу з блискавками потрапили й ми, змокши до нитки.
Один із фотографів зметикував: шпиль високого собору може бути зручною мішенню для блискавок - і поставив фотоапарат на велику витримку. Так світові медіа отримали вражаючий і символічний знімок "Знак із небес": Бог усього сущого, і погоди в тому числі, посилає Папі-"відставникові" сигнал. Навряд чи позитивний.

Але удар блискавки в собор - не така вже й унікальна, а значить, не така й знакова річ.
Не менш красномовним знаком можна було важати, наприклад, Місяць-молодик, який зійшов над Ватиканом невдовзі після оголошення про зміну влади у Католицькій церкві. Значить, вона отримає молодшого керівника, новий старт і все, що з цього випливає.

Так уже сталося, що ми опинилися в Римі під час подій, пов'язаних з історичним зреченням Папи, а це буває, як виявилося, раз на 600 років.
Учора Бенедикт XVI попрощався з паствою, а сьогодні остаточно йде на пенсію. Відставка значно підвищила його рейтинг, якщо можна так сказати.

Про все це - в нашому матеріалі з елементами репортажу (фотки агенції Рейтер + трохи наших).

Photobucket


далі - розповідь і 26 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Віа Кондотті — старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії з її знаменитими Іспанськими сходами та фонтаном Баркачча роботи П’єтро Берніні.
На вулиці Кондотті представлено найвідоміші італійські та світові модні марки, дорогі магазини одягу, взуття, парфумів, годинників, ювелірних і шкіряних виробів. До воріт будинку за адресою віа Кондотті, 68 стоїть черга охочих сфотографуватися. Однак тут не бутік і не модне ательє. Поміж магазинами Hermes та Jimmy Choo квартирує Суверенний військовий Орден госпітальєрів святого Йоана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти.

Найстаріше лицарське братство у світі, днями Мальтійський орден відзначив 900-річчя. Про круглу дату сповіщають банери з цифрами «1113—2013» та червоні прапорці з мальтійським хрестом, розвішані не лише на Палаццо Мальта, а по всій вулиці Кондотті.

Photobucket
Працівник на скутері виїздить із воріт Палаццо Мальта.

Госпітальєри-йоаніти — не про­сто орден. Згідно з, міжнародним правом це «державне утворення».
Сам він називає себе «незалежним князівством» і підтримує рівноправні дипломатичні відносини на рівні послів зі 104 державами, зокрема й з Україною.
Мальтійський орден має Конституцію, прапор, герб і гімн (Ave Crux alba — «Радій, білий Хрест»), видає власні паспорти, гроші, марки та автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри чи забавки. Паспорт Суверенного Мальтійського ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документа має право на безвізовий в’їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно-білій номерній панелі ми бачили навіть на віддалених вулицях Рима.

Багато хто сприймає Мальтійський орден як суверенну державу адже його маєтки наділені статусом екстериторіальності, тобто не підлягають законам Італії.
Побувавши в Римі, ми «перетнули кордон» обох мальтійських анклавів, а повернувшись - дізналися про роботу Ордену в Україні.
пізнавальна стаття і штук 40 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - козак і козачка)
Респект Гуглу.
Сьогодні вони зробили ось такий дудл:

Photobucket
Нам Соломія Амвросіїна особливо близька, адже ми живемо на вулиці її імені (і прізвища :).

А взагалі, якщо говорити про 23 вересня і згадувати наш давній проект "Цей день в історії", то...
У цей день народилися співачка Крушельницька, імператор Октавіан Август, драматург Евріпід, музиканти Рей Чарльз і Спрінгстін, співак Хуліо Іглесіас, композитор Белліні, футболіст Россі, актриса Шнайдер, історик Кубійович, інженер Бош, кінорежисер Ву, актор Гайос, фельдмаршал Паулюс, розвідник Маломуж, боксери Сидоренки, тенісист дель Потро і жувальна гумка.
У Саудівській Аравії – Національний день (об’єднання в одну країну).
У Литві — День пам’яті жертв геноциду. У Киргизстані – День державної мови. У Японії — свято осіннього рівнодення Шубун-но-хі.






( Події й дати - детальніше >>>> )
ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Одна справа – бачити античну скульптуру у Луврі чи ще деінде в колонізаторських музеях. Інша справа – торкатися до того самого біля витоків і «без відриву від виробництва».
Так склалося, що для мене колиска європейської цивілізації – Греція – стала лише 30-ю країною у переліку відвіданих. І нарешті я відвідав грецький археологічний музей.

Було це на Тасосі, де експозиція складена з результатів розкопок, що проводилися саме на цьому прекрасному острові.
Мені було цікаво бачити всіх цих Зевсів, Афродіт, Артемід, пароси і фалоси, що дійшли з І тисячоліття до нашої ери. І це ж навіть не Афіни, Крит, Родос і навіть не Салоніки (до них ще потрібно доїхати і в них зануритися). Але все одно захопливо.

Острів Тасос історична частина області Східна Македонія і Фракія.
Його заселили ще за 25 тисяч років до нашої ери. В епоху палеоліту Тасос був частиною материка, але відколовся від великої землі 12 тисяч років тому – наприкінці льодовикового періоду.
Це найбільший острів на півночі Егейського моря і найпівнічніший з островів Егейщини. Площа острова – 380 кв. км.

Photobucket
Одна з найбільш помітних пам’яток музею – голова Александра Македонського, ІІ ст. н. е.
Місцеві мешканці поклонялися Александрові Великому як богу, хоча й знали його як цілком земну людину, адже майбутній імператор виростав на материку через протоку з Тасосом – за якийсь десяток кілометрів.


В античні часи Тасос був розвинутою, квітучою метрополією, і саме тутешні, тасоські люди засновували деякі міста на території Македонії та Фракії.
Археологічний музей Тасоса, розташований у головному місті острова, Ліменасі, своєю експозицією якраз і засвідчує той розквіт (пост про Ліменас Тасоу – тут).
далі - 26 фоток >>>>  )
ledilid: (чол - Флорентіно Аріса старий)
Учора помер Анатолій Литвинов.
Хто трохи старший - має пам'ятати. Він був найкращим читцем українського гумору на естраді в 1970-1990-х роках.
Йому йшов 75-й рік. Литвинов був останнім із когорти. Таких більше нема. Земля пухом.

Ех, пригадую, як у школі на всіляких там концертах я читав, уподібнюючись до Литвинова, гумореску Степана Олійника про "поїзд Київ-Станіслав уночі в Попельні став. З напівтемного перону втиснувсь дядько до вагону. "Хоч людей і тьма, та їх, одурю я геть усіх. Улаштуюсь, - мислить дядько, - я ж не тюхтя-безпорадько". Ну й далі про нібито випущену ним змію, через яку вагон із самим дядьком залишився "у Попельні в тупику".
Це була моща і жесть - читати, як Литвинов :) Ми навіть сценку за цією гуморескою ставили.

А два роки тому "УМ" - завдяки тоді ще Валі Клименко - взяла в старого Литвинова інтерв'ю до 1 квітня. Він із журналістами вже не спілкувався, але нам розповів багато, почитайте (ось посилання).

Там типу і такі хохми єсть: "Коли ми прочитали "Проводжали в армію Петра", нашому Міністерству культури це дуже не сподобалось: що це ви паплюжите український народ? А там були такі слова: "...а в селі ще й досі хилять брагу, проводжають в армію Петра". А потім ми мали концерти в московському Театрі естради з ансамблем "Мрія", до нас прийшли і сказали: в ЦК КПСС виступать будете. Це був 1972 рік, ми виступали з Ткаченком перед членами Політбюро, зал стогнав — так реготав, а в кінці до нас підходить дядько такий і каже: "Молодцы, украинцы". Це був Шауро, заввідділу культури ЦК партії. У Києві директор «Укрконцерту» мені розповів: Демічєв дзвонив у ЦК КПУ і висловив подяку за наш виступ. Після цього перестали гавкати. А то кажуть: "ми вам ставки понизимо, а те, що ви лауреати всесоюзного конкурсу, то нам усе до лампочки".

Ось єдине відео з Литвиновим, яке знаходиться в Youtube. Лівак, звісно, але просто заради голосу й інтонацій:
відео під катом >>>> )

ledilid: (чол - Флорентіно Аріса - молодий профіль)
Казала Леся - сходи на "Тев'є-тевеля", поки Ступка живий.
Не сходив. І вже не сходжу на Ступку, земля йому пухом :(

Ще раз переконуєшся, що важливі прояви життя, прояви шани й любові не слід відкладати на потім.
Бо потім буде вже пізно.
ledilid: (двоє - Supermen & Catwoman)
Хто з любителів "Барселони" не дивився щойно закінчення дербі "Барса" - "Еспаньйол" (4:0, усі - Мессі), той багато втратив.

Прощання Жозепа Гвардіоли зі 100-тисячним "Камп Ноу" після останньої гри на цьому стадіоні... Таке неможливо передати словами. Плакали вболівальники із плакатами "Gràcies Pep!", утирав сльози Пеп, та й ми рюмснули, що вже там.

Гвардіола - справді великий чоловік. 13 титулів за 4 роки... І попереду ще будуть.
А ще він етичний, інтелігентний, каталонсько-національно-свідомий...
Такого б у "Динамо" :)))

Здається, "Барса" без нього наразі не буде тією фантастичною "Барсою", яка ставить усіх на коліна і розвиває футбол у темпі швидкісного поїзда.

Підбірка фоток із завершення матчу від Daylife.com:


Відео, яке показали на "Камп Ноу" перед прощальним словом тренера:


І, так, - уперед, Каталоніє.
ledilid: (двоє - Supermen & Catwoman)
Хто з любителів "Барселони" не дивився щойно закінчення дербі "Барса" - "Еспаньйол" (4:0, усі - Мессі), той багато втратив.

Прощання Жозепа Гвардіоли зі 100-тисячним "Камп Ноу" після останньої гри на цьому стадіоні... Таке неможливо передати словами. Плакали вболівальники із плакатами "Gràcies Pep!", утирав сльози Пеп, та й ми рюмснули, що вже там.

Гвардіола - справді великий чоловік. 13 титулів за 4 роки... І попереду ще будуть.
А ще він етичний, інтелігентний, каталонсько-національно-свідомий...
Такого б у "Динамо" :)))

Здається, "Барса" без нього наразі не буде тією фантастичною "Барсою", яка ставить усіх на коліна і розвиває футбол у темпі швидкісного поїзда.

Підбірка фоток із завершення матчу від Daylife.com:


Відео, яке показали на "Камп Ноу" перед прощальним словом тренера:


І, так, - уперед, Каталоніє.
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Стара Генуя виявилася цікавим, але сумним і навіть депресивним містом.
Досі ми думали, що міста на берегах Середземномор'я не можуть бути понурими й темними. Адже їх має осявати світло від південного, такого лазурового моря.
А Генуя – древня, багата історією, просолена лігурійськими прибоями і... тьмяна й дискомфортна. Гуляючи її вулицями й вуличками, почуваєшся, наче в тісному кам'яному мішку.

Хоча, може, для складання нашого враження про Геную далося взнаки те, що погода в день нашого візиту на початку березня була похмура й сонце не виглядало з-за хмар. Але, здається, сам принцип розташування будинків – якнайближче один до одного, песимістичне забарвлення фасадів, цвіль і обдертий тиньк на стінах, сміття й собачі екскременти не будуть врятовані навіть сонячним літнім днем. Ага, ну й дерев та парків тут катма, ось що ще має чимале значення.

Обдерті фасади і їх давня історія – це спільна риса більшості італійських міст. Дечим рідне місто Христофора Колумба схоже на «нашу» зачотну Пізу, дечим – на депресивне сардинське Сассарі, про яке ми досі не написали пост... Але, звісно, Генуя – це Генуя.

Photobucket
Корабель-музей «Галеон» у Porto Antico.

У генуезької медалі дві сторони, які не надто гармонують одна з одною.
Перша, з якої ми почали пішохідну прогулянку по Генуї, - це порт, набережна й прилеглі вулиці. Якщо до цієї мариністичної картини додати пагорби з двох боків міста та життєрадісні будиночки нових районів на них – враження про місто буде зі знаком плюс.
Друга сторона – це те, що вглиб міста, далі від моря. Тут уже інші настрої, зате давніша, багата історія.

Постів про Геную в нас буде два. Цей – про Геную приморську. Другий – про Геную історичну.
Отже,приморський пост із 40 фотками >>>>  )
ledilid: (чол - Дмитрик вишиванка)
Якби не Тарас Григорович, ми з Лесею не познайомилися б, до речі :)
Бо це 9 березня 2001 року - в його день народження - була відома акція, демонстрація, побоїще, комітет "За правду!" та масові арешти антикучмістів. Про все це я - безпосередній учасник та очевидець - написав у розгорнутому репортажі в газету, дав посилання на цю статтю на форум сайту "Майдан", і отам-то ми й познайомилися :)
Так що з черговим днем народження, дорогий Шевченку. А Шевченко не лише пророк, поет і борець, а й кльовий пісняр.

У цьому пості зібрано дюжину пісень на слова Тараса Шевченка.
Найбільше - "комувнизівських", але не тільки.

"До Основ'яненка"



ще 11 пісень і трохи більше кавер-версій>>>>  )
ledilid: (чол - Pisa Calcio)
Пост заради фотки. Чи "зарази", як сказав би Віктор наш Федорович.

Аргентинець Ліонель Мессі втретє поспіль став володарем "Золотого м'яча" - нагороди ФІФА найкращому футболістові світу.
Таким чином, Лео повторив досягнення француза Мішеля Платіні початку 80-х років.

Фото Рейтер/Daylife.com.


Наступні два місця в рейтингу посіли напарник Мессі по "Барселоні" каталонець Хаві та португалець Кріштіано Роналдо з "Реалу".

У списку тренерів рулить теж керманич "Барси" Жосеп Гвардіола, який обійшов "реаліста" Жозе Мауріньйо та сера Алекса Фергюсона з "Манчестер юнайтед".
Тобто за минулий рік розстановка сил у світовому футболі не змінилася.
ledilid: (чол - Pisa Calcio)
Пост заради фотки. Чи "зарази", як сказав би Віктор наш Федорович.

Аргентинець Ліонель Мессі втретє поспіль став володарем "Золотого м'яча" - нагороди ФІФА найкращому футболістові світу.
Таким чином, Лео повторив досягнення француза Мішеля Платіні початку 80-х років.

Фото Рейтер/Daylife.com.


Наступні два місця в рейтингу посіли напарник Мессі по "Барселоні" каталонець Хаві та португалець Кріштіано Роналдо з "Реалу".

У списку тренерів рулить теж керманич "Барси" Жосеп Гвардіола, який обійшов "реаліста" Жозе Мауріньйо та сера Алекса Фергюсона з "Манчестер юнайтед".
Тобто за минулий рік розстановка сил у світовому футболі не змінилася.
ledilid: (двоє - кохання в час холери - старі)
Ця книжка – один із найсвіжіших бестселерів в Америці, Європі та на Amazon.com.
В Іспанії, де ми були ще тиждень тому (а вже ніби місяць тому – ех…), цей товстенний талмуд з ч/б-портретом бородатого дядька стоїть на найвидніших місцях у книгарнях, у кіосках на вулицях і в аеропортах.
Тепер ця біографічна книжка продається і в нас в україномовному перекладі.
"Стів Джобс" Волтера Айзексона.

Учора ми були в книгарні "Читай-город" на першій українській презентації "Джобса".
Нарешті розвіртуалізувалися із ЖЖ-френдом Надійкою Гербіш (широко відома [livejournal.com profile] hudozhnytsya) - вона була головним перекладачем книженції й ведучою презентації.
Маємо портрет героїні перекладацького фронту, яка із групою товаришів лише за місяць (!) упоралася з роботою над 600-сторінковим фоліантом, перенасиченим алюзіями, грою слів і специфічними термінами:
Photobucket

Далі – звіт про презентацію і кілька фоток.
>>>>>>>>>>>> )
ledilid: (двоє - кохання в час холери - старі)
Ця книжка – один із найсвіжіших бестселерів в Америці, Європі та на Amazon.com.
В Іспанії, де ми були ще тиждень тому (а вже ніби місяць тому – ех…), цей товстенний талмуд з ч/б-портретом бородатого дядька стоїть на найвидніших місцях у книгарнях, у кіосках на вулицях і в аеропортах.
Тепер ця біографічна книжка продається і в нас в україномовному перекладі.
"Стів Джобс" Волтера Айзексона.

Учора ми були в книгарні "Читай-город" на першій українській презентації "Джобса".
Нарешті розвіртуалізувалися із ЖЖ-френдом Надійкою Гербіш (широко відома [livejournal.com profile] hudozhnytsya) - вона була головним перекладачем книженції й ведучою презентації.
Маємо портрет героїні перекладацького фронту, яка із групою товаришів лише за місяць (!) упоралася з роботою над 600-сторінковим фоліантом, перенасиченим алюзіями, грою слів і специфічними термінами:
Photobucket

Далі – звіт про презентацію і кілька фоток.
>>>>>>>>>>>> )
ledilid: (двоє - портрет)
Пробачте за многобукоф перед катом, але хай будуть (тим паче, що під катом значно більше;)). Дуже вже ми в останні дні пройнялися цією "скоропадщиною".)
Власне, це продовження нашого вчорашнього ексклюзивного поста про мандрівку в Оберстдорф на могилу гетьмана.
Тут ми викладемо решту архівних фоток, наритих у процесі підготовки матеріалу про життя Скоропадського в Німеччині. Хай будуть усі в одному місці (тобто у двох, з урахуванням попереднього запису у блозі :).

Photobucket
Гості дня народження гетьмана Скоропадського у Ванзее (Німеччина), 1933 р.
У центрі – Павло Петрович із дружиною Олександрою Петрівною.

Говоримо про те, що український консерватизм – хороша ідея, і Липинський зі своїми "Листами до братів-хліборобів" був розумний дядько.
Він визначав, що є три основні типи державного устрою – демократія, охлократія, класократія.
"Охло" – це всілякі фашисти й більшовики, "класо" – це якраз для українців із гетьманом-монархом.
А "демократія" – це коли "державна влада або ж потрапляє безпосередньо до рук "багатіїв-плутократів", або до рук найнятих ними політиків-професіоналів з-поміж інтелігенції. Внаслідок цього державна влада стає знаряддям реалізації не народних, а приватних інтересів окремих осіб чи угруповань. Розмежування в умовах демократії політичних партій позбавляє їх відчуття політичної відповідальності, а необмежений демократичний індивідуалізм підриває в суспільстві основи дисципліни і правопорядку".
Ці слова В'ячеслав Липинський казав, дивлячись на діячів УНР. Але ще чіткіше вони накладаються на нинішню Україну і її Верховну Раду, сто разів куплену ахметовими, пінчуками, коломойськими і т.д., чи не так?

Так, "український гетьманський націоналізм" – один із варіантів натомість. "Луччі люди", "козаки, а не свинопаси"…
Єдиним практичним втілювачем цих ідей в українській державотворчості нашого часу був гетьман Павло Скоропадський.

Звичайно, спадковість влади гетьмана – це лажа. І спирання гетьмана на російських монархістів, "російських українців" на противагу галіцийським українцям-соціалістам – теж фігня.
Однак є в аристократії і конституційній монархії є щось притягуюче й позитивне. Живуть же зараз (і як!) Британія, Швеція, Норвегія… Повернулася до монархії після потрясінь Іспанія (хоча там зажерливість королівської родини вже почала діставати навіть консерваторів).
Павло Петрович наробив купу косяків у тодішніх політичних умовах, у залежностях від виховання, від росіян і німців, і виправити ті косяки не можна. Але гетьман Скоропадський як українізований стабілізатор заслуговує на не меншу повагу, ніж безалаберні соціалісти Петлюра, Винниченко та ін.

Ми не історики, а журналісти, тому професіоналам наші виклади можуть здатися спрощеними, очевидними чи неправильними. Однак у даному випадку ми виходимо з позицій пересічних українців, для яких останній гетьманат, надто ж після його повалення, залишається маловідомою сторінкою історії.
Особисто нам це було цікаво – життя гетьмана в Німеччині під нацистами, нинішній стан династії, самозванство…
Про це – під катом (ті, хто вже читав нашу статтю в "УМ", можуть просто подивитися фото)).
далі>>> )
ledilid: (двоє - портрет)
Пробачте за многобукоф перед катом, але хай будуть (тим паче, що під катом значно більше;)). Дуже вже ми в останні дні пройнялися цією "скоропадщиною".)
Власне, це продовження нашого вчорашнього ексклюзивного поста про мандрівку в Оберстдорф на могилу гетьмана.
Тут ми викладемо решту архівних фоток, наритих у процесі підготовки матеріалу про життя Скоропадського в Німеччині. Хай будуть усі в одному місці (тобто у двох, з урахуванням попереднього запису у блозі :).

Photobucket
Гості дня народження гетьмана Скоропадського у Ванзее (Німеччина), 1933 р.
У центрі – Павло Петрович із дружиною Олександрою Петрівною.

Говоримо про те, що український консерватизм – хороша ідея, і Липинський зі своїми "Листами до братів-хліборобів" був розумний дядько.
Він визначав, що є три основні типи державного устрою – демократія, охлократія, класократія.
"Охло" – це всілякі фашисти й більшовики, "класо" – це якраз для українців із гетьманом-монархом.
А "демократія" – це коли "державна влада або ж потрапляє безпосередньо до рук "багатіїв-плутократів", або до рук найнятих ними політиків-професіоналів з-поміж інтелігенції. Внаслідок цього державна влада стає знаряддям реалізації не народних, а приватних інтересів окремих осіб чи угруповань. Розмежування в умовах демократії політичних партій позбавляє їх відчуття політичної відповідальності, а необмежений демократичний індивідуалізм підриває в суспільстві основи дисципліни і правопорядку".
Ці слова В'ячеслав Липинський казав, дивлячись на діячів УНР. Але ще чіткіше вони накладаються на нинішню Україну і її Верховну Раду, сто разів куплену ахметовими, пінчуками, коломойськими і т.д., чи не так?

Так, "український гетьманський націоналізм" – один із варіантів натомість. "Луччі люди", "козаки, а не свинопаси"…
Єдиним практичним втілювачем цих ідей в українській державотворчості нашого часу був гетьман Павло Скоропадський.

Звичайно, спадковість влади гетьмана – це лажа. І спирання гетьмана на російських монархістів, "російських українців" на противагу галіцийським українцям-соціалістам – теж фігня.
Однак є в аристократії і конституційній монархії є щось притягуюче й позитивне. Живуть же зараз (і як!) Британія, Швеція, Норвегія… Повернулася до монархії після потрясінь Іспанія (хоча там зажерливість королівської родини вже почала діставати навіть консерваторів).
Павло Петрович наробив купу косяків у тодішніх політичних умовах, у залежностях від виховання, від росіян і німців, і виправити ті косяки не можна. Але гетьман Скоропадський як українізований стабілізатор заслуговує на не меншу повагу, ніж безалаберні соціалісти Петлюра, Винниченко та ін.

Ми не історики, а журналісти, тому професіоналам наші виклади можуть здатися спрощеними, очевидними чи неправильними. Однак у даному випадку ми виходимо з позицій пересічних українців, для яких останній гетьманат, надто ж після його повалення, залишається маловідомою сторінкою історії.
Особисто нам це було цікаво – життя гетьмана в Німеччині під нацистами, нинішній стан династії, самозванство…
Про це – під катом (ті, хто вже читав нашу статтю в "УМ", можуть просто подивитися фото)).
далі>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Флоренція – одне з тих міст, де варто побувати кожному.
Колиска італійського - можна сказати, "головного" - Відродження, насичена архітектурними й образотворчими шедеврами. Батьківщина й останнє пристановище видатних діячів мистецтва та науки. Місто, в яке цікаво "увіткнути прапорець" не лише мистецтвознавцям та історикам, а взагалі будь-якому туристу. Увіткнули й ми. Але…
Флоренція нам не надто сподобалася.

Photobucket

Ні, звісно, вражають і розкішний комплекс собору Санта-Марія дель Фйоре та інші церкви, і знаменитий забудований міст Веккіо, і палаци Медічі. Проте якось уже так склалося, що Леділіди люблять простір, свободу й мало народу. У Флоренції ж (принаймні в центральній її частині, де розташоване все найцікавіше) простору мало, садів-дерев – катма, а народу – поооовно. І при цьому все платне й дороге.

Втім, постійні читачі нашого ЖЖ знають, що Леділідам із вищенаведених причин і Венеція не подобається, хоча більшість народу від неї дзюрить окропом у дикому захваті. Так що ми – не показник.

Хай там як, у Флоренції ми побували і про неї зараз вам розповімодетально з картинками )


ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Флоренція – одне з тих міст, де варто побувати кожному.
Колиска італійського - можна сказати, "головного" - Відродження, насичена архітектурними й образотворчими шедеврами. Батьківщина й останнє пристановище видатних діячів мистецтва та науки. Місто, в яке цікаво "увіткнути прапорець" не лише мистецтвознавцям та історикам, а взагалі будь-якому туристу. Увіткнули й ми. Але…
Флоренція нам не надто сподобалася.

Photobucket

Ні, звісно, вражають і розкішний комплекс собору Санта-Марія дель Фйоре та інші церкви, і знаменитий забудований міст Веккіо, і палаци Медічі. Проте якось уже так склалося, що Леділіди люблять простір, свободу й мало народу. У Флоренції ж (принаймні в центральній її частині, де розташоване все найцікавіше) простору мало, садів-дерев – катма, а народу – поооовно. І при цьому все платне й дороге.

Втім, постійні читачі нашого ЖЖ знають, що Леділідам із вищенаведених причин і Венеція не подобається, хоча більшість народу від неї дзюрить окропом у дикому захваті. Так що ми – не показник.

Хай там як, у Флоренції ми побували і про неї зараз вам розповімодетально з картинками )


ledilid: (чол - Ейнштейн - кіт)
Дивлюся Tkachenko.ua.
Інтерв'ююється "глиба й матьорий человєчіще" Андрій Шевченко-футболіст.
Ткаченко назвав його "найвідомішим українцем у світі" - ага, наразі ще так, але вже transit gloria mundi.
Шева міг виглядати й гірше, звісно. А взагалі - позиція й думка проглядається. Хоча ця його жлобська, нахабна інтонація - це гоп детектед.

Але мова про інше. Ткаченко - ясна річ, російською мовою - ставить Шеві всілякі запитання зі словами "украІнскій", "украІнєц".
Шева вперто відповідає: "укрАінскій", "укрАінєц", вважаючи, що так правильно по-російському, і роблячи на цьому інтонаційні наголоси.

Можна було б ще раз посміятися над рівнем "нашого вся". Якби не.
Викладачка на моїх курсах англійської - мила, дотепна, переважно україномовна дівчина, яка працює в системі МЗС і ТПП, синхроперекладачем та ін., - теж спробувала було довести, що українською мовою - "украЇнець", "украЇнський", тоді як мовою Пушкіна і Путіна - "укрАінскій", "укрАінєц".

Так що варто, мабуть, впровадити якусь національну програму - із поясненням, як правильно вимовляти головний етнохоронім країни найагресивнішою мовою цієї країни.
Щоб навіть Шевченко затямим, що він "украІнєц", а не "укрАінєц".

Read more... )

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920 21222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 03:24 am
Powered by Dreamwidth Studios