ledilid: (двоє - лев і левиця)
Бабки нам зустрічаються файні. І терпляче позують для макро, ніби розуміючи, що руки в нас криві, а фотик - лайняний і вже битий-перебитий.
А бабки фотогенічні - хоч у 2009 році у Вишеньках, хоч учора поруч із домом на Позняках :)


 photo dragonfly_babka2.jpg

 photo dragonfly_babka3.jpg

 photo dragonfly_babka3.jpg


Отака краса.
А хто ще не вподобав наш туристичний сайт і не зацінив крутість пропозицій (зокрема нову: у жовтні на футбол Сан-Марино vs Україна + Венеція + Флоренція + Болонья + море в Ріміні - якихось 280 євро з авіа), то вам сюди: http://cheap-trip.eu.
ledilid: (twin towers)
Наш "Смак подорожника" зараз перебуває у Греції, на чудесному острові Тасос, і не лише відпочиває, а й збагачується знаннями. Зокрема, із біології. От вам розповідь "Смаку подорожника" про тутешніх цикад - звіт зі звуками.

По них можна визначати час і засікати годинники. Свою пісню, якщо погода ясна, вони заводять майже завжди рівно о 9.55 - після того як відспівають ранкові пташки. Вони - на платанах, пальмах, соснах, на всіляких тутових деревах та інших субтропічних заростях. Навіть на пощерблених колонах зруйнованих античних храмів.
Цикади. На грецький острів Тасос варто їхати принаймні за тим, щоб почути їхній багатоголосий хор.



Цикади грецького отрова Тасос. Фото "Смак подорожника"
Цикади грецького отрова Тасос. Фото ledilid / "Смак подорожника"
Читати й слухати далі >>>>  )
ledilid: (жін - Lesya+kaban мюнхен)

Як же дістала зима. І кінця краю їй не видно, і навіть депресняк уже перейшов у вбитий стан "усе пофіг-хочу заритися в ковдру-читати книжечку-й нікуди-нікудине вилазити"...
Оскільки можливість заритися в ковдру й читати книжку випадає нечасто, доводиться піднімати собі настрій іншими засобами. Наприклад, Мішкою. :) Тією, що talking husky (хаскі - це така порода).

Сибірська хаскі на ім'я Мішка ще з дитинства полюбляла "підспівувати" господарям, коли ті намугикували щось типу "Jingle Bells".
Талант цей для собак не такий уже й рідкісний. Скажімо, жіноча половина Леділід свого часу виводила ще ті дуети з анітрохи не породистим, але надзвичайно розумним і вірним дідуньовим Рябком, хай йому там у небесних сферах ніколи не бракує смачної кісточки.

Але американська Мішка відзначилася тим, що намагалася копіювати ще й мову. Вперше господарі зафіксували цю здібність, коли у відповідь на звернене до неї "I love you" собака чітко відреагувала тією самою фразою. Звісно, сусіди та родичі, яким власники демонстрували талант своєї улюблениці, були в захваті.

Якби не ера інтернету, так би й залишилася Мішка знаменитістю місцевого масштабу (десь у Нью-Джерсі). Та років п'ять тому господар Метью Гардеа здогадався викласти домашнє відео з Мішчиною "балаканиною" на YouTube.

Як і тисячі йому подібних, спершу ролик залишався непоміченим. А потім, десь у серпні 2010-го, раптом став шалено популярним. Станом на сьогодні його переглянули понад 82 мільйони разів.

Ось воно, відео, що зробило Мішку знаменитою:


Далі про Мішку >>>> )
ledilid: (двоє - Інгрід Бергман + Хамфрі Богарт п)
...Історія про наше знайомство, прив'язаність до зворушливого ретро-кафе та повернення в нього через 11 років відсутності >>>> )

І бонусом - чудовий котик Боня, який так активно грався шнурками жіночої половини Леділід, що якби вона була в капронових колготках, то тут би їм і смерть.

Photobucket

«Кришталеве джерело», ти прекрасне! Дозволило нам на якусь годину скинути 11 років)))
Повернемося ще.
...Але на чому в цьому кафе заробляють?..
ledilid: (двоє - monkeys)
У центрі Мюнхена є Кауфінгерштрассе - головна пішохідна вулиця з численними магазинами одягу, кафешками, пивницями й церквами.
На Кауфінгерштрассе часто приходить старий художник, він пересувається з милицями й ходунками.
У цього художника є півтори собаки. Одна ціла і ще половина. Обидві жваво бігають за дідом.
Спитаєте, як?

А отак:
Photobucket
Замість задніх ніг, яких немає, цьому пудельку приробили колеса, як у возику. Вони цуцикові не заважають - навпаки, допомагають.
ще дві фотки >>>> )

ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Керамоті – нібито пересічне містечко в Північній Греції, в регіоні Кавала.
Менш як 1300 людей населення.
Ну є порт, куди приходять пороми з острова Тасос, Пріно та ін. Здавалося б, єдина перевага Керамоті – саме в цьому порті. І в тому, що містечко розташоване найближче на континенті від райського острова Тасос – за півгодини ходу порому.
Але і в Керамоті є свої фішки. Та ще й які.
Птахи й пляжі.

Photobucket
У порту Керамоті.

Photobucket
Поселення на півострові з висоти пташиного польоту.
Далі - 14 фоток >>>> )
ledilid: (чол - Dmytro shaddow)
Усе відкладаю пости про Грецію, хоча обіцяв багато. Бракує часу на розгрібання 13 гіг фоток.
Нарешті до чогось добрався.
Ось тримайте пост типу "прев'ю".
Текст вийшов в "УМ" минулого тижня – про туристичну індустрію Греції на тлі кризи, нові пропозиції, ціни та нових клієнтів.

А фотки в цьому пості – просто природа, море, пляжі, без прив'язки до розповідей про конкретні міста, села, музеї, розкопки. Чиста краса, фототепло й естетична насолода.
Розповіді про конкретні міста, руїни і т.д. будуть згодом :)

Photobucket
Пляж готелю Makryammos Bungalows, острів Тасос.
Готель крутий ще й тим, що wi-fi є на всій території, навіть на пляжі біля самого моря.


Далі - 40 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - ч/б голі у воді)
Хай це просто висить тут.
Як нагадування про такий гарний сьогоднішній день.
Знову наші Бортничі, ліс, 8 км пішки, пікнік лише удвох. Усяка трава й лісова звірина.
До речі, Леся, коли ходила по хмиз, бачила в кущах умовну "ондатру" :).
Ех, ще б і її сфотографувати (ондатру, не Лесю):).
А так – макрозйомка всіляких жуків, ну й ми з ковбасою поміж них :).

Photobucket
красиві фотки >>>> )
ledilid: (чол - Дмитрик - сафарі чай)
Мій прес-тур по Егегейщині в Північній Греції наближається до завершення. Нелегка це робота (ггггг:) – постійно їсти в гостях у чергового готелю, ресторану чи таверни, переїздити з місця на місце, лише іноді – переважно вже ввечері - викроюючи час для оцінки грецького пляжу.

Тут дуже красиво і класно. Особливо сподобався острів Тасос. Просто парадіз, місцями дуже схожий на картинки всіляких океанських Баунті. Нас селять у золотих клітках дорогущих 5*, а "Букінг" видає непогані готелі 2-3* навіть по 30 євро за добу на двох людей. Сюди однозначно варто їхати відпочивати. Наразі тут релаксує багато болгар, румунів і сербів (ага, болгарам із Софії до курортів Греції ближче, ніж до своїх Золотих Пісків) та мало рускіх.
Так, а грецька мова - не така й важка, до речі.

Ми вже на Халкідіки. Досі файфай мені випадав проблемний або повільний, але ось нормал, і, маючи вільну годину до автобуса, виставляю просто красиві фотки з порому місто Кавала – острів Тасос. Навколо красотєнь ще та, а особливий атракціїон забезпечують чайки, які масово переслідують корабель і хапають печиво з рук.

Photobucket

ще 21 фотка >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Із кількості наших "мандрівних" постів багато кому здається, ніби ми тільки й робимо, що їздимо по світах. Нам же, навпаки, здається, що їздимо ми рідко:) Насправді – приблизно раз на три місяці, навідуючи по кілька міст щоразу. При цьому звіти з багатьох цікавих місць іще тільки чекають свого часу – бо не встигаємо обробити фотки, і вони поповнюють файл "дебет-кредит". У ньому, крім фінансових питань на кшталт скільки й кому ми ще маємо віддати боргів (і за скільки місяців редактор заборгував нам), є й розділ "неопубліковані пости". І цей розділ ми намагаємося все ж таки потроху скорочувати. Днями от розквиталися з Ліхтенштейном, а тепер нарешті починаємо віддавати належне прекрасному, самобутньому й дуже "історичному" андалусійському місту Кордоба.
У Кордові ми були ще в червні 2009 року – під час нашого першого спільного "євротріпу" лоукостами, коли ми завдяки хорошому плануванню та "новонародженому", зовсім дешевому "Віззейру-Україна" проїхали від Кельна через Брюссель, Париж, Ніццу, Канн, Монако, Мужен і Барселону на південь Іспанії та повернулися з Малаги через Катовіце до Києва.

Пост про Кордову затримався насамперед через те, що в цьому місті й навколо нього ну дуже багато всього цікавого й колоритного. І воно добре збереглося.
Коли в Парижі ще милися раз на півроку (що неабияк шокувало нашу Анну Ярославну, яка, за легендою, через тищу років після чистих римлян ознайомила диких франків із поняттям "ванна"), Кордова славилася великою кількістю громадських лазень, бібліотек, мислителів, музикантів. Поки решта Європи загнивала в дрімучості, при Кордовському халіфаті процвітали науки і мистецтва. І мирно співіснували три релігії – нарівні з правлячими мусульманами-завойовниками вільно почувалися іудеї й християни. Аж доки християнські правителі цю ідилію не зруйнували. Але про це трохи згодом.

Photobucket
Дзвіниця Мескіти та її стіни.

Безперечно, найвідомішою з пам'яток Кордови є Мескіта – найбільша в західному світі мечеть, яка одночасно є величним католицьким собором. З огляду на її грандіозність, Мескіта заслуговує на окремий пост, який ми невдовзі їй і присвятимо. А наразі - про Кордову "немескітну": з її барвистими патіо, вузькими світлими вуличками, давньоримськими пам'ятками і річкою Гвадалквівір, про яку писав Пушкін.

Photobucket
У виставковому кордовському патіо.


розповідь і всього 40 фоток >>>>  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Це наш останній пост із березневої поїздки до Лігурії та Ломбардії. Попередні можна переглянути тут.

Вирішили написати і про Сан-Мікеле-ді-Пагана.
Хоча це селище й невеличке, але в ньому є свої фішки, неабияка краса та визначні місця. Словом, є на що звернути увагу.
Серед таких принад назвемо: 1) півострів із маєтком чинного Великого магістра Мальтійського ордену; 2) віллу, на якій було підписано Рапалльський договір 1920 року між Італією та югославами, що вирішив територіальні суперечності на Адріатиці та припинив унікальний чин поета-завойовника Габріеле д'Аннунціо у заснованій ним Республіці Фіуме (місто Рієка); 3) старовинну церкву з картинами Ван Дейка; 4) один із найбільш затишних та романтичних пляжів, бачених нами будь-де;

Власне, Сан-Мікеле – не окрема адміністративна одиниця, а селище чи містечко у складі Рапалло (див. пост). "Ді Пагана" в його назві означає "язичницьке", що вже якби натякає на давню історію.
Віддаленим районом Рапалло рибальське селище Сан-Мікеле стало ще за середньовіччя, навіть до початку панування Генуезької республіки.

Сан-Мікеле-ді-Пагана розташовується на межі міст Рапалло й Санта-Маргерити-Лігуре. Якщо йти із Рапалло по вулицях уздовж моря, то важко й збагнути, де що з цих населених пунктів починається і закінчується – треба дивитися на карту. Але ця прогулянка на 2 км у будь-якому разі буде приємною й мальовничою.
Ще б пак, адже за парканами зліва по маршруту шумлять хвилі Лігурійського моря. Спуститися до нього можна далеко не скрізь – багато приватної забудови. Однак види берегів тут дуже красиві.
Наприклад, ось:
Photobucket

Цей півострів зветься Пунта Пагана. Він же – приватний парк, який має назви Вілла Пагана чи Вілла Мальта. Колись цими маєтками володіла генуезька сім'я Спінола, тож віллу називають і на її честь.
Палаццо й фортеця (або замок – кастелло, 1625 року заснування), що видніються серед зелені, - це місце проживання Великого магістра Мальтійського ордену, він же – Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти. Так, того самого, історичного, заснованого 1099 року.
Статус цього утворення – "незалежне князівство". Незважаючи на втрату державної території, Орден залишається суверенним суб'єктом міжнародного права і підтримує дипломатичні стосунки з більш ніж 100 державами. Свого часу президент Ющенко навіть призначав туди посла.
На чолі Ордену стоїть Великий магістр (зараз це Метью Фестінг). Його світський ранг – князь, а духовний прирівнюється до кардинала.
Загалом госпітальєрів налічується 12 тисяч, вони провадять благодійну, медичну діяльність, служачи Святому престолу.
Представники Ордену, його місій мають дипломатичний імунітет. Офіційним представництвом Ордену в Україні є Мальтійська служба допомоги.
Головна резиденція Ордену розташовується в Римі, але на цій приватній віллі в Сан-Мікеле Великий магістр із 1959 року теж "підживає". Курорт все-таки.

Розповідь і ще 29 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Рапалло – не зовсім типове італійське містечко. Воно якесь не по-італійському чисте й ошатне. Певно, тому, що цей курорт на Лігурійської Рів'єри – дитина "бель епок".

Це приморське селище стало фешенебельним курортом після прокладення залізниці з Рима в Ніццу. Ті роки – від 1890-го до 1914-го – якраз і називають "прекрасною епохою", "бель епок".
Для Європи це були розкішні, безтурботні часи – на контрасті з наступною І Світовою війною. У Франції будувалася Ейфелева вежа, в Британії – «Титанік», народжувалися кіно, авіація, розвивалася фотографія, виникали новітні течії в мистецтві й літературі, великої популярності набули публічні морські купання.

Photobucket
Стара морська фортеця на тлі різнокольорових будинків Рапалло.

Район Тігулліо – середземноморське узбережжя Лігурії на схід від Генуї – став одним із центрів відпочинку та розваг богеми й дипломатичної еліти. До Рапалло та його передмість приїздили визначні письменники, художники, науковці – Гі де Мопассан, Езра Паунд, Василь Кандінський, Гульєльмо Марконі... Саме тут Фрідріх Ніцше почав роботу над своїм славетним філософським трактатом "Так казав Заратустра". Із 1910 року англійський денді Макс Бірбом тримав у Рапалло літературний салон. На вулицях, що йдуть уздовж моря, в ті часи виросли розкішні готелі, які залишаються престижними та дорогими і тепер.

У 1920-му й 1922 роках тут було підписано два мирні договори – Рапалльські.
Спершу – між Італією й Королівством сербів, хорватів і словенців про врегулювання територіальних суперечок, потім – між Веймарською республікою і Радянською Росією.
Цього тижня від укладення Рапалльського договору-1922 виповнилося 90 років. Ми в ЖЖ вже писали про нього в пості про містечко Санта-Маргерита-Лігуре, що межує з Рапалло. Саме на території Санта-Маргерити зараз розташовується готель "Імперіал палас", де було підписано те вельми важливий для історії України "траттато".
Днями в "Україні молодій" ми лупонули велику історично-аналітично-подорожню статтю про 90-річчя Рапальської угоди з коментарями істориків та готельєрів.

Якщо стисло, висновок такий: саме в Рапалло офіційно почалося закабалення Радянської України у "братньому союзі" з РСФРР.
Та угода, укладена більшовиками й німцями у Великодню ніч таємно від решти учасників Генуезької конференції, стала прологом до підписання Росією й Україною союзного договору у грудні того ж року – 1922-го. Саме в Рапалло українські більшовики намагалися ствердити свою самостійність, але в результаті були опущені московськими соратниками нижче плінтуса в "Ла Сала дель Траттато".

Кому цікаво – почитайте наш матеріал в "УМ".
А нижче буде розповідь про курортне місто Рапалло, його затишок, історію, море, його яскраві кольори.

Далі - розповідь і чимало фоток, але красивенних) >>>> )
ledilid: (двоє - кохання в час холери - старі)
Люди, це просто відпад.
Найкраще домашнє відео, тобто природне!

Гуляли, значить, учора вже звично до бортницького лісу й по лісу. Сидимо на березі озера, що на території колишнього табору "Родіна". Лід там, на щастя, вже розтав :) Краса, пташки співають, бруньки вилізли. Релакс.
Тут поруч пробігає СОБАКА. Кидається у воду. Там - шубовсть-шубовсть. Ну, думаємо, розважається пес, купається, прохолоджується чи з жабами бавиться, яких там мільйон скрекоче.
А він бере в зуби порожню пластикову пляшку, яких у березі плаває тища, пливе з нею до берега, риє яму - явно щоб покласти пляшку! Ми просто В ШОЦІ.
Підходимо ближче. Фотоапарат у нас під рукою. Спершу собачку фоткали, потім відео почали знімати. Але повністю процес не зазнімкували.

Собака побіг далі. Знову пірнає по пляшку, витягує, несе далі від озера в ліс... І знову до води. Вдалині вже його погано видно було.

Тварина просто умнічка. Мабуть, навчена. ІОХО, за таке треба давати Нобелівську премію в галузі біології! )
Даєш дресуру таких всів тисячами й прибирання наших водойм від наслідків життєдіяльності двоногих свиней!

Ось, тримайте два шматки відео й кілька фоток. Під катом також - плюс жаби, природа й запитання до знавців лісу.





фотки + питання >>>> )
ledilid: (двоє - лев і молода левиця)
Шановна Тетяно Михайлівно [livejournal.com profile] te34!
...Сподіваємося, після вчорашнього голова у вас не болить.
Не має ваша світла голова під розкішною шевелюрою боліти і за долю вашого вихованця, блакитного, тобто хвилястого папужки Пончика.
Він потрапив у дбайливі руки, леділідівські, і вже обжився у вольєрі, який за розміром підійшов би ведмедеві невеликих розмірів.

Живе Пончик у теплі, нагодований, продіалогізований увечері, а вдень, коли нас немає вдома, розрадуваний радіотрансляціями з того саме дівіді-караоке-центру, через який ми горлопанимо "Напілася я п’яна", коли ви перебуваєте в нас у гостях.

Для пущої переконливости звіту виставляємо фотку Пончика в його новій хаті:
Photobucket

Д. і Л.
ledilid: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] jarkokozakat Поліський заповідник. Бобри і люди.
Туристи, що вже не раз бували у Поліському заповіднику знають - кожного разу ця подорож дарує нові емоції та враження.
Адже природа - це не місто з його статичністю і постійністю, природа постійно змінюється, оновлюється, преребуває у постійному русі. Цього разу дивувала не лише природа, а й люди, адже ми потрапили на свято села Селезівка. Проводилось воно вперше, але відтепер кожна перша неділя квітня проходитиме під акомпанемент народних співів, частування наваристою юшкою та напоями місцевого виробництва (фото з виступу фольклорного колективу у попередньому дописі).
А в бобрів, яких ми щоразу відвідуємо - своє свято. Їм виділили нову ділянку під забудову. Меліорація з точністю до навпаки - осушені раніше землі зараз будуть освоєні бобрами і перетворені у болото з усіма бобровими "наворотоами" - дамбами, хатинками і кормовими плантаціями.

На першому фото - колишня частина Жолобницької осушувальної системи, яка "клином" з південної сторони врізається у територію заповідника. Меліоративні канали вже повністю освоєні бобрами, які спорудили на кожному з них цілий каскад дамб, кожна з яких піднімає рівень води на 40-60 см. Загалом, у верхній течії рівень води піднятий на 2-3 метри, а зараз, коли струмки повноводні, вода навіть переливається через верх дамби.

продовження боброісторії )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Містечко Санта-Маргерита-Лігуре (Santa Margherita Ligure) – одна з перлин Тігулліо, як іще називають східну частину Лігурійської Рів'єри (це провінція Генуя).
Хоча базувалися ми в місті Рапалло, склалося так, що в сусідній Санта-Маргериті провели ледве не більше часу. А
перший візит у цей населений пункт із населенням у 10 тисяч осіб був, по суті, випадковим. Адже в Санта-Маргериту ми прийшли, щоб на власні очі/об'єктив фотоапарата побачити місце підписання знаменитого Рапалльського мирного договору. Навіть двох договорів. А в результаті закохалися в це містечко й ходили туди знову й знову. Бо, попри славу багатого й розкішного курорту, на початку березня Санта-Маргерита здалася нам напрочуд приємною, гостинною, затишною й непафосною.

Photobucket

Тут тусувалися Фрідріх Ніцше й Василь Кандінський, Евіта Перон і король Умберто І, фізик Марконі й адмірал Дорія. Саме його обрали для медового місяця Вів'єн Лі та Лоуренс Олів'є. Зараз тут одружуються зірки й відпочивають люди зі смаком та нехудим гаманцем.

А італійки, до речі, в більшості своїй дуже красиві й життєрадісні жінки, як-от:
Photobucket


розповідь і ще з півсотні фоток >>>>  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Такі маленькі баварські містечка – це просто мімімі.
Як ми вже писали, спогад про відвідування Оберштауфена та полонин навколо нього (в липні минулого року) залишиться серед найкращих спогадів нашого життя.
І авжеж, якби в нас була купа грошей та можна було б купувати нерухомість у різних куточках світу – то в Оберштауфені ми б купили дачу. Щоб проводити тут Новорічні свята, кататися на лижах, ну й релаксувати в Альпах улітку – також.

Щодо свят, то в Оберштауфені два головні фести.
Перший – Альматріб (нім. Almabtrieb) – щорічне повернення коров'ячих стад з альпійських лук.
Це трапляється кожного вересня і має, судячи з наритого в мережі відео, досить колоритний вигляд, - просто тобі парад.
Пастухи різного віку в традиційного баварському вбранні – шкіряних шортах на підтяжках і важких черевиках – женуть повз юрби глядачів нескінченну "кавалькаду" великої рогатої худоби. У кожної корови та бичка на шиї калатає чималих розмірів дзвоник, тож шумовий супровід такої процесії – ого-го.
В Оберштауфені Альматріб супроводжується ярмарком, святом пива та ін.
Про нашу полонину й корів в Оберштауфені ми вже писали. А місто з коров'ячої луки у липні виглядає отак:
Photobucket

розповідь і трохи фоток >>>>  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)

Ну, для початку скажемо, що Валенсія нам дуже сподобалася і ми б там залюбки жили, принаймні десь ближче до моря :) Втім, здається, ми це вже казали. І викладали пости з фотками Валенсії з літака, а також замальовки про її Центральний ринок, Місто мистецтв та науки і 10-кілометрову паркову зону на місці вигнаної геть річки Турія.

Валенсія – столиця однойменної автономної області Іспанії – третє за кількістю мешканців місто країни після Мадрида і Барселони. Тут щось із 800 тисяч населення.
Оскільки Валенсія також розташована на узбережжі Середземного моря й також належить до каталанських земель, спершу мимоволі порівнюєш цю Валю з Барсою. Але все-таки Валенсія й Барселона дуже різні.

Барселона до кінця ХІХ ст. була робітничими нетрями. І якби не геній Гауді, хтозна, чи стала б столиця Каталонії такою цікавою й привабливою для туристів, як зараз. Основні туристичні пам'ятки в Барсі розташовані на відстані до 15-20 км одна від одної, і пішими прогулянками це місто охопити майже нереально.
У Валенсії відстані теж великі (передусім – від моря до центру). Але при цьому історичний центр (Centro Historico) дуже компактний – по ньому немає жодного сенсу їздити громадським транспортом. Самий кайф – гуляти пішки, також можна кататися на орендованому велосипеді.

Photobucket
На площі біля кафедрального собору Валенсії – Успіння Пресвятої Богородиці.

Валенсія – одне з найстаріших міст в Іспанії, заснували його ще римляни. Перші історичні згадки про Валенсію належать до ІІ сторіччя до н.е.
Зараз обличчя Валенсії формують як стародавні й просто старі архітектурні ансамблі, так і новобуди, модернові комплекси, задрипані й респектабельні квартали в районі морського узбережжя. Здавалося б, суцільна еклектика. Але якось вона вдало поєднується – принаймні нам до смаку припала.

Цей пост – переважно про історичний центр Валенсії, її старі квартали, церкви, людей та собак.
Тут аж сто фотографій. Але всі вони або цікаві та інформативні, або прикольні чи високохудожні :)


Читати й дивитися далі >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Одним із найбільших цікавих (і вже точно найбільш оригінальним) визначних місць Валенсії є «Сади Турії».

Турія – це річка завдовжки 280 км, що впадає в Середземне море.
(Цікаво, що в Україні є дві річки з такою ж назвою — на Волині (на ній стоїть Ковель) та на Черкащині й Кіровоградщині.)
До середини ХХ сторіччя іспанська Турія текла собі посеред Валенсії. А потім сказилася й була покарана.
У результаті великої повені 14 жовтня 1957 року загинуло близько сотні людей. Раніше річка виходила з берегів регулярно, але таких масштабів паводок набув уперше. І міська влада вирішила: ніж надалі ризикувати життям людей і вигрібати мул із під'їздів, дешевше вигнати Турію з міста.

Відтоді головна водна артерія Валенсії тече поза містом, де для неї проклали нове річище. А про те, що робити зі старим, довго тривали суперечки. Залишати в центрі порожнє «провалля» завдовжки 10 кілометрів було б дивно. Муніципальному керівництву видалося найдоречнішим забетонувати старе русло й прокласти замість нього автостраду. Але проти дороги під вікнами повстали місцеві мешканці. І організували громадський рух «Хочемо Зелену річку!» О
скільки Іспанія – не Україна, а Валенсія – не Київ, влада до бажання народу прислухалася. І маєте: найбільший (чи принаймні найдовший) у Європі міський парк

Photobucket
із Містом мистецтв і наук...

…та просто довжелезною зеленою зоною із пальмовими, сосновими й мандариновими гаями, фонтанами, зеленими галявинами та всілякими розвагами.

Читайте далі й дивіться ще 59 фоток >>>>  )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
"Можливо, клубна столиця світу" – так описує це місто британський журнал Time Out.
Сант-Антоні-де-Портмані - це його каталанська назва.
Сан-Антоніо (чи, застаріла, Сан-Антоніо-Абад) – іспанська.
Це друге за розміром місто на Ібіці, розташоване на іншому боці острова, аніж "райцентр" Віла Івіса.
І це останній наразі наш пост про Ібіцу. Вона ж Івіса й Ейвіса. (Попередні дивіться тут і тут.)
Пост фотографічний. Фотографій багато.

Населення в Сан-Антоніо 22 тисячі. Але оскільки містечко "склеєне" з сусідніми поселеннями, розташованими вздовж берега затоки Сан-Антоніо, то виглядає досить чималим.
Дві тисячі років, ще від часів карфагенянської присутності, Сан-Антоніо було рядовим рибальським селом. А зростати почало в 1950-х роках, коли на Ібіці стали розвивати масовий туризм, будувати готелі, клуби, бари, ресторани й усілякі туристичні зручності.

Природа-бо сприяє. Ось така тут краса одразу під портом:
Photobucket

За однією з версій, у цьому регіоні народився Ганнібал - той самий головний полководець Карфагену в ІІ Пунічній війні з Римом. Явно ж брехня.
За ще однією версією, в Сан-Антоніо народився сам Христофор Колумб. Довести це неможливо, але свій зв'язок із відкривачем Америки Сан-Антоніо застовпило: тут, на площі біля початку набережної, спорудили оригінальний пам'ятник на честь Колумба – величезне яйце, всередині якого – колумбівський корабель "Санта-Марія".

Photobucket

Далі >>>> близько 90 фоток і небагато тексту >>>> )

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920 21222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 08:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios