ledilid: (двоє - Ukr in Rus прапор біля кремля)

Коли Бенедикт XVI оголосив про намір залишити престол, над Римом прогриміла гроза. Під ту зливу з блискавками потрапили й ми, змокши до нитки.
Один із фотографів зметикував: шпиль високого собору може бути зручною мішенню для блискавок - і поставив фотоапарат на велику витримку. Так світові медіа отримали вражаючий і символічний знімок "Знак із небес": Бог усього сущого, і погоди в тому числі, посилає Папі-"відставникові" сигнал. Навряд чи позитивний.

Але удар блискавки в собор - не така вже й унікальна, а значить, не така й знакова річ.
Не менш красномовним знаком можна було важати, наприклад, Місяць-молодик, який зійшов над Ватиканом невдовзі після оголошення про зміну влади у Католицькій церкві. Значить, вона отримає молодшого керівника, новий старт і все, що з цього випливає.

Так уже сталося, що ми опинилися в Римі під час подій, пов'язаних з історичним зреченням Папи, а це буває, як виявилося, раз на 600 років.
Учора Бенедикт XVI попрощався з паствою, а сьогодні остаточно йде на пенсію. Відставка значно підвищила його рейтинг, якщо можна так сказати.

Про все це - в нашому матеріалі з елементами репортажу (фотки агенції Рейтер + трохи наших).

Photobucket


далі - розповідь і 26 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Віа Кондотті — старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії з її знаменитими Іспанськими сходами та фонтаном Баркачча роботи П’єтро Берніні.
На вулиці Кондотті представлено найвідоміші італійські та світові модні марки, дорогі магазини одягу, взуття, парфумів, годинників, ювелірних і шкіряних виробів. До воріт будинку за адресою віа Кондотті, 68 стоїть черга охочих сфотографуватися. Однак тут не бутік і не модне ательє. Поміж магазинами Hermes та Jimmy Choo квартирує Суверенний військовий Орден госпітальєрів святого Йоана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти.

Найстаріше лицарське братство у світі, днями Мальтійський орден відзначив 900-річчя. Про круглу дату сповіщають банери з цифрами «1113—2013» та червоні прапорці з мальтійським хрестом, розвішані не лише на Палаццо Мальта, а по всій вулиці Кондотті.

Photobucket
Працівник на скутері виїздить із воріт Палаццо Мальта.

Госпітальєри-йоаніти — не про­сто орден. Згідно з, міжнародним правом це «державне утворення».
Сам він називає себе «незалежним князівством» і підтримує рівноправні дипломатичні відносини на рівні послів зі 104 державами, зокрема й з Україною.
Мальтійський орден має Конституцію, прапор, герб і гімн (Ave Crux alba — «Радій, білий Хрест»), видає власні паспорти, гроші, марки та автомобільні номери. І йдеться зовсім не про сувеніри чи забавки. Паспорт Суверенного Мальтійського ордену визнають у багатьох країнах; власник такого документа має право на безвізовий в’їзд до 32 держав. А фургони з характерним кодом SMOM на червоно-білій номерній панелі ми бачили навіть на віддалених вулицях Рима.

Багато хто сприймає Мальтійський орден як суверенну державу адже його маєтки наділені статусом екстериторіальності, тобто не підлягають законам Італії.
Побувавши в Римі, ми «перетнули кордон» обох мальтійських анклавів, а повернувшись - дізналися про роботу Ордену в Україні.
пізнавальна стаття і штук 40 фоток >>>> )
ledilid: (двоє - blue-yellow flag небокрай у пусте)
Вруб трохи прорідив редактор - на предмет "нечемності" щодо поважного чоловіка, який дуже не любить, коли його називають "спікером" і представляє таку "шановану" в народі партію.
Але загалом, здається, по-журналістському нам це інтерв'ю вдалося.

Володимир Рибак: У Донецьку в 90-х мені було важче, ніж у Раді зараз
В інтерв’ю «УМ» новий Голова ВР розповів про поєднання роботи в президії Верховної Ради та команді Президента, свої перші візити за кордон, «справу Щербаня» та батьків-«бандерівців»

ledilid: (двоє - портрет - Венеція)
Парадокс: про Український вільний університет, що діє в Мюнхені, в самій Україні майже нічого не відомо. Як потенційним студентам, так і ширшим та більш просунутим колам громадськості.

А проте УВУ — унікальний у своєму роді вищий навчальний заклад принаймні для Старого світу. «Спроби створити щось подібне були і в інших народів, — каже нинішній ректор УВУ Ярослава Мельник. — Зокрема, був Балтійський університет, але протримався він недовго. В Німеччині є дуже потужна російська громада, росіяни мають тут свою пресу, дитсадки, школи, але російського університету — немає. Повноцінний закордонний виш із національною мовою навчання в Європі є лише в українців».

Photobucket
Будівля Ukrainische Freie Universitat на Barellistrasse 9a.

Ми спілкуємося з пані Ярославою в її кабінеті у новій будівлі УВУ на Барелліштрассе, 9-а.
Колись це було передмістя столиці Баварії, а тепер — один із мальовничих районів Мюнхена. Звідси рукою подати — якихось 700 метрів — до королівського палацу й парку Німфенбург (принагідно: наш зимовий фоторепортаж звідти).
Перший блок зимового семестру почався тут 5 листопада, закінчився — вчора. До кінця січня ВНЗ бере новорічну паузу, тоді заодно й відзначить 92-гу річницю від свого заснування (урочистості призначено на 6 лютого).

Photobucket
Із ректором Ярославою Мельник у її кабінеті.

Далеко не всі навіть із тих, хто цікавиться життям української діаспори в Німеччині, знають, що скрутні часи УВУ лишилися позаду й університет узяв новий, успішний старт у цьому досить скромному двоповерховому особняку в районі Нойхаузен-Німфенбург. Адже значно відомішою була будівля УВУ за адресою Пінценауерштрассе, 15 (інтернет-сервіс Google Maps і досі позначає цю споруду як «Украініше Фрає Універзітет»).
Років три-чотири тому подейкували ледве не про кінець легендарного діаспорянського вишу. Але він знайшов спосіб, як вижити, і залишився одним із провідних центрів наукового й громадського життя українців у Німеччині.

Ось матеріал за підсумками нашого недавнього перебування в УВУ – стаття в сьогоднішній «Україні молодій» плюс великий додатковий фоторепортаж.

УВУ: забуті свої серед чужих
Унікальний діаспорянський університет у Німеччині: чому йому не дає грошей Українська держава і як туди їдуть навчатися дівчата з Донбасу
читати далі >>>>  )
ledilid: (двоє - портрет - Венеція)
Наш репортаж із першого дня нової Верховної Ради, де сьогодні джаз був як у кращі роки.
Ось.
Багато, звісно, не охоплено, але це те, що встигли втулити в газету до 18:00.

Там, крім іншого, Бенюк у ролі Швейка, висловлений кайф націоналістів від бійок та кілька інтерв'ю з нардепами, зокрема два чималі - з Томенком і Кошулинським, який справив вельми позитивне враження.

Уривок із Миколи Томенка:
— Чи голосували ви за обрання Арсенія Яценюка головою фракції «Батьківщина»?
— Ні, я на засіданні фракції у вівторок узагалі був відсутній. Думаю, фракція мене пробачить — я вирішив відзначити свій день народження.
— Як на вашу думку, чи має право Яценюк обіймати посаду голови фракції, якщо він як лідер партії провів до Верховної Ради двох «тушок»?
— Відкрию вам таємницю: особисто я до останнього моменту пропонував узагалі іншу конструкцію керівництва фракції. Пропозиція полягала в тому, щоб оголосити Юлію Тимошенко почесною головою, Яценюка й Турчинова призначити першими заступниками голови фракції, які б іще з кількома заступниками склали раду фракції. Але моя пропозиція, яку поділяють багато депутатів з нашої фракції, на жаль, не пройшла.
Я радий, що мені вдалося в момент формування списку переконати колег у тому, що лідери партій, які проводять у цей список своїх людей, мають нести за них персональну відповідальність. Тож у даному випадку треба переадресувати питання Яценюкові й Мартиненку.

І ще цитата: «Кошулинський (якому своєю квотою на заступника Голови ВР попередньо поступилася «Батьківщина» взамін на два комітети) може не стати віце–спікером, бо це крісло дуже хоче посісти Петро Порошенко, — розповів «УМ» Ігор Мірошниченко. — Для нього посада заступника Голови Верховної Ради потрібна з прицілом на 2015 рік (президентські вибори). Тож Порох торгується з «Батьківщиною», щоб підтримала його за опозиційною квотою.далі >>>> )
ledilid: (двоє - портрет)
Давно ми таким не займалися, але, здається, вийшло непогано (матеріал в "УМ").
Репортаж у чотири руки з Верховної Ради, яка йде в небуття. Із фотками, коментарями й цікавими деталями - про обхідні листи, про звільнення в БЮТ, про прощальні пиятики, про підводнеі течії останніх голосувань.

Кінець шостого
Антинародний бюджет–2013 «Регіонали» ухвалили без спротиву. На завершення каденції депутати носили обхідні листи
Дмитро ЛИХОВІЙ, Леся ШОВКУН
Останнє засідання Верховної Ради VI скликання стало таким самим безславним, як усе скликання загалом. Марно лобісти медичної галузі сподівалися на брифінг у стінах парламенту за участю 13–річної ВІЛ–інфікованої дівчинки Лізи. Її виступ планувався на полудень, а парламентська більшість натиснула 242 кнопки ще за чверть одинадцята — і похмурий та непрозорий, як небо цього дня, головний фінансовий документ країни було затверджено. З порушенням регламенту. Без розгляду поправок опозиції. Лише «для своїх».

Учора Рада працювала тільки до пів на першу. Після виконання Дер­­ж­авного гімну сфотографувалися на сходах перед фасадом ВР. Майже дві третини нардепів знову повернуться «під купол» наступного тижня, коли стартує Рада VIІ скликання. А багато відомих, знакових постатей пішли з парламенту назавжди.
Доповненням до постапокаліптичних відчуттів депутатів стала погодна ситуація. Із дахів та карнизів будинків, розташованих навколо Ради, раз по раз то тут, то там падали брили снігу й льоду. Народні депутати в цей час якраз розходилися по домівках та ресторанах.

Photobucket
Обхідний лист одного з голів парламентських підкомітетів.
далі >>>>  )
ledilid: (чол - Дмитрик - Венеція)
Моє інтерв'ю з Франкенштейном-Казанським аka "донбаський Навальний" у сьогоднішній "УМ".
Кандидатом у мери Єнакієвого його так і не зареєстрували - побоялися.
По-суті - піар, але ж висновки він робить правильні, думки доречні, особливо про опозицію на Донбасі. Словом, хлопець молодець, на Донбасі таких мало, на жаль.


Спершу був нікнейм — [livejournal.com profile] frankensstein — і юзерпик — обличчя вбивці Джейсона в старій хокейній масці із фільму жахів «П‘ятниця, 13–те». Можна казати, що автор блогу в «Живому журналі» з такими атрибутами став своєрідним жахом для донецької влади, раз по раз виступаючи з викриттями господарювання й політики «по–донецькому». Згодом frankensstein «розвіртуалізувався» і став відомий як Денис Казанський, донецький журналіст інтернет–видання «Остров» і громадський діяч.

Дехто називає його «донбаським Навальним», порівнюючи зі знаменитим російським блогером–антикорупціонером, який не дає спуску «партії шахраїв та злодіїв» і, власне, вигадав цей штамп, що намертво приліпився до «Єдиної Росії». Мішень 28–річного Казанського — Партія регіонів. А про паралелі з Олексієм Навальним він говорить: «Якщо так, це, мабуть, не найгірший приклад, але я більше журналіст, ніж політик».

Утім, Денис теж спробував піти в політику. Й подав документи на реєстрацію кандидатом у мери міста Єнакієве, що сусідить із Донецьком. Місто це непросте — тут виріс, змужнів, заробив свої «ходки» та інший трудовий досвід Віктор Янукович, люди з Єнакієвого зараз керують всією Україною. У вересні помер міський голова Єнакієвого Сергій Рухадзе, а вибори нового мера відбудуться 16 грудня. Президент Янукович, відвідуючи свої «пенати», ще в середині жовтня представив іншого «регіонала» — Валерія Олійника — як готового мера міста. Але висування Дениса Казанського від партії «УДАР» (а балотуватися в мери можна тільки від партійних осередків) зчинило у «вотчині» значний переполох. Влада зробила все, аби не допустити опозиціонера до виборів.
Ми говоримо з Денисом про цю колізію та політичну ситуацію на Донбасі взагалі.
далі >>>>  )
ledilid: (жін - дівка топлес у синьо-жовтому полі)
(мій матеріал у сьогоднішній газеті)
Мешканці околиць підмосковного Домодєдово збираються утворити анклав у складі Євросоюзу — з червоно–чорним прапором із тризубом, європейською валютою і владою, незалежною від ворожого оточення, яке називають не інакше, ніж Ордою. Ця новина, яку розтиражували спершу міжнародні, а потім і деякі російські ЗМІ, викликала в українському інтернеті жваве обговорення — вистачає й звинувачень у «провокаціях», і слів підтримки. Про що йдеться насправді, «УМ» намагалася з’ясувати безпосередньо в ініціаторів створення Руської демократичної республіки під боком Москви.

Peremyshl_Republic
далі >>>>  )
ledilid: (двоє - козак і козачка)
Сотні фраз із популярних радянських кінофільмів увійшли в нашу повсякденну мову, ставши приказками, а то й фразеологізмами - від "В Греції все є" до "Хто ж його посадить, він же пам'ятник?"
Шкода, що всі ці фразочки - російськомовні. З огляду на співвідношення фільмів, що "пішли гуляти в народ", це й не дивно.
Але ж прикро, чорт забирай, що українці не витворили свою власну, хай невелику, але "кінофразеологію". Адже підґрунтя в нас для цього є. Є й трохи улюблених народом україномовних фільмів (хай і незрівнянно менше, ніж російськомовних), є й чудові фразочки у цих фільмах.

Один із таких фільмів - "Пропала грамота". Для нас він - чи не найулюбленіший. Мабуть, не лише для нас.



Цього року шедевр Бориса Івченка за сценарієм Івана Драча відзначає 40-річчя.
Дату помітила наша чудова журналістка Наталя Дмитренко [livejournal.com profile] terra38 (Наталю, як вийдеш заміж і поїдеш у США - пиши так ще! :) І в "УМ" вийшли два матеріали, в яких купа цікавих деталей про зйомки. Почитайте, дуже цікаво:

Загублена і знайдена
«Пропала грамота», що пролежала «на полиці» 15 років, залишається одним iз найулюбленіших фільмів українців і святкує 40–річчя
«Заходить старий Івченко, батько режисера, й каже: «Хлопці, ви — гарні хлопці. Дивіться, це перший і останній фільм з оселедцями. Більше такого кіна не буде. Так що будьте серйозними та обережними — не пропийте його»... Так у 1972–му на Полтавщині почалися зйомки «Пропалої грамоти»...

А також інтерв'ю з виконавицею ролі Одарки ("офіціантка в шинку"):
Актриса з універсальним обличчям
Земфіра Цахілова — про те, звідки в неї любов до України, як грала Сталіна і виховання юних акторів у власній школі

Ми ж у ЖЖ для цікавості зібрали всі ролики й частини цього фільму, що є на Youtube.
А також суперові фрази з фільму. Не знаю, чи хтось ще ввертає репліки із "Пропалої грамоти" у свою мову, а, наприклад, я (Д.) часто, коли стукаю у двері, кажу: "Відчиняй, проклятий каламарю!" :)

Так от власне:
- Яка ж гульня гарна! - Горілки все одно пити не будемо...

- Чого товариство забажає? - Ковбаси. Багато. Сала багато. Оселедців багато. Вареників багато. Шинки багато. Тарані багато. Горілки пити не будемо. Пампушок. З часником. Слухай, Василю, а мо', вип'ємо? Трішечки?.. - Хм... ху... Нема сил відмовитись. Трішечки... Але відро. - Ну два. Відра! - І бочечку пива!


Далі ще багато. Вареників багато, Сала багато... >>> )
ledilid: (Default)
Це матеріал нашого власкора в Білорусі, відомої опозиційної журналістки Тетяни Снітко із завтрашнього номера "УМ".
Хоча Таня взагалі не хотіла нічого писати про ці "вибори", як і про політичну ситуацію в Білорусі взагалі. І ми її дуже добре розуміємо.
Тому дуже дячні, що таки написала
— усім нам
варто знати, що чекає й Україну, щоб вчасно звалити бо ворога краще знати  обличчя. Особливо якщо справді є бажання його побороти.

Вибори, яких уже не буде

Як у лукашенківській Білорусі обирають парламент: бойкот опозицiї, зневага народу i переможнi реляцiї влади
Тетяна СНІТКО   
За оцінками незалежних спостерігачів, явка на виборах аж ніяк не дотягувала до 50%.  Лукашенківський Центрвиборчком нарахував понад 74%... Фото Рейтер.

Ранок минулої неділі почався для нас із дзвінка сусіда:
— Не спите? Хочу нанести вам візит...
— Ласкаво просимо, наносьте, — відповіла я.
Діставши з сумки трилітрову банку свіжого сільського молока, сусід вигукнув:
— Зі святом, шановні!
Я невимовно здивувалася. Це з яким же?
— Із нашим, всенародним! — дядько Микола хитро заусміхався.— Та невже з виборами?!
— Саме так! Із ними, так званими!
Ми дружно розреготалися.
На вибори ніхто з нас не ходив і не збирався. Навіть саме запитання «За кого голосуватимеш?» у нашому випадку виглядало — смішніше нікуди. Наша дільниця — одна з тих, де вибори мали проходити безальтернативно. Вибирати мешканцям нашого села в Мінському районі пропонували тільки з одного кандидата. Пригадую, так було колись давно, в радянські часи, коли я жила в місті і була ще далека від права голосу за віком.

Як з нічого зробити парламент )

За офіційними даними, по країні обрано до Палати представників Національних зборів 109 депутатів із необхідних 110. Явка в цілому по Білорусі становила 74,3%.

Як завжди, місія спостерігачів від СНД визнала вибори демократичними. Опозиція ще в день голосування заявила, що не збирається визнавати офіційні результати. Депутат Бундестагу і член Парламентської Асамблеї ОБСЄ Марілуїза Бек, якій відмовили в білоруській візі для спостереження за виборами в Білорусі, 23 вересня заявила, що «демократичні стандарти було порушено ще на передвиборчому етапі». Міжнародні спостерігачі місії ПА ОБСЄ, яким вдалося бути присутніми на виборах, дотримуються аналогічної думки. Взагалі, з 1996 року жодна виборча кампанія в Білорусі не була визнана ОБСЄ чесною і справедливою. Варто також пам’ятати, що голова і секретар ЦВК Лідія Єрмошина та Микола Лозовик є об’єктами візових санкцій Євросоюзу і США, але, як і раніше, залишаються на своїх постах. Тому вибори в країні перетворилися на сумне дежа вю. Ти можеш голосувати або валятися вдома на дивані — за тебе є кому все написати «правильно». Так що немає для нас ніяких виборів — і, здається, вже не буде. Можливо, ніколи.

ДО РЕЧІ

Як повідомляє правозахисний центр «Весна», вчора у Мінську бійці спецназу затримали близько 20 активістів молодіжного проекту «Спостереження за виборами: теорія і практика», які були спостерігачами на виборчих дільницях у Мінську.

ledilid: (чол - Флорентіно Аріса старий)
Учора помер Анатолій Литвинов.
Хто трохи старший - має пам'ятати. Він був найкращим читцем українського гумору на естраді в 1970-1990-х роках.
Йому йшов 75-й рік. Литвинов був останнім із когорти. Таких більше нема. Земля пухом.

Ех, пригадую, як у школі на всіляких там концертах я читав, уподібнюючись до Литвинова, гумореску Степана Олійника про "поїзд Київ-Станіслав уночі в Попельні став. З напівтемного перону втиснувсь дядько до вагону. "Хоч людей і тьма, та їх, одурю я геть усіх. Улаштуюсь, - мислить дядько, - я ж не тюхтя-безпорадько". Ну й далі про нібито випущену ним змію, через яку вагон із самим дядьком залишився "у Попельні в тупику".
Це була моща і жесть - читати, як Литвинов :) Ми навіть сценку за цією гуморескою ставили.

А два роки тому "УМ" - завдяки тоді ще Валі Клименко - взяла в старого Литвинова інтерв'ю до 1 квітня. Він із журналістами вже не спілкувався, але нам розповів багато, почитайте (ось посилання).

Там типу і такі хохми єсть: "Коли ми прочитали "Проводжали в армію Петра", нашому Міністерству культури це дуже не сподобалось: що це ви паплюжите український народ? А там були такі слова: "...а в селі ще й досі хилять брагу, проводжають в армію Петра". А потім ми мали концерти в московському Театрі естради з ансамблем "Мрія", до нас прийшли і сказали: в ЦК КПСС виступать будете. Це був 1972 рік, ми виступали з Ткаченком перед членами Політбюро, зал стогнав — так реготав, а в кінці до нас підходить дядько такий і каже: "Молодцы, украинцы". Це був Шауро, заввідділу культури ЦК партії. У Києві директор «Укрконцерту» мені розповів: Демічєв дзвонив у ЦК КПУ і висловив подяку за наш виступ. Після цього перестали гавкати. А то кажуть: "ми вам ставки понизимо, а те, що ви лауреати всесоюзного конкурсу, то нам усе до лампочки".

Ось єдине відео з Литвиновим, яке знаходиться в Youtube. Лівак, звісно, але просто заради голосу й інтонацій:
відео під катом >>>> )

ledilid: (Default)
Заяву про звільнення з роботи завідувач сектору взаємодії із громадськістю та засобами масової інформації Головного управління Держкомзему в Черкаській області Степан Вінярський написав наступного дня після того, як Верховна Рада ухвалила мовний законопроект. «Не міг заснути після тих драматичних подій. І вранці вирішив, що порочно служити на державній службі у цієї влади для людини, яка любить і шанує рідну країну та її мову. Не хочу бути опорою владі, котра є по своїй суті антиукраїнською, котра ухвалила закон, який знищує Україну», — сказав Вінярський у коментарі власкору «УМ» Людмилі Нікітенко.

До виходу на державну пенсію панові Вінярському залишилося чотири роки, і про його рішення піти з роботи дружина не знає. Ідучи з Держ­комзему, Степан Вінярський голосно грюкнув дверима — почепив на своєму робочому місці плакат: «Шануй рідну мову, не зраджуй, не «москальничай», не будь «іносранцем», не будь «хохлокацапом»!»
звідси

UPD. Як "Беркут" у Черкасах сьогодні розігнав акцію на захист мови - тут.

Ну й ще пару абзаців з областей за вчора - щоб не здавалося, ніби опір закону Ка-Ка зосереджується тільки в пікеті біля Укрдому в Києві.
Читати більше >>>> )
ledilid: (чол - Дмитрик - сафарі чай)
Життя після Євро
Підсумки ЧЄ-2012 для України: хто і що виграв, а хто - програв


Дмитро ЛИХОВІЙ
заступник головного редактора "УМ", футбольний уболівальник


Оцінюючи українські результати Євро-2012, треба відділяти футбол від політики та розрізняти країну (народ) і державу (владу). Країна чемпіонат виграла. Влада – програла.

Photobucket
Фото Олександра ПРИХОДЬКА.

Чемпіонат, що із такими проблемами готувався, але успішно відбувся, засвідчив: Україна та українці – частина європейської спільноти, а не якесь "дике поле". На час Євро, зокрема позавчора – в день фіналу - Київ став столицею континенту. І досить симпатичною столицею.

Можна сказати, Україна "вилюдніла" в очах європейців. Що вони знали про нас досі? Здебільшого негатив. У кращому разі нас сприймали як якусь сірятину на околицях, що не змогла скористатися своїм шансом збудувати сучасну, демократичну державу. Євро-2012 дало нам шанс трохи підправити своє реноме. І країна цим шансом скористалася.
Далі >>>> )
ledilid: (двоє - портрет)
Наша стаття в «УМ»: як ми спробували відчути столицю так, як її відчуватимуть гості Євро-2012 — від паспортного контролю «Борисполя» до смітників на Майдані

Стисле резюме: загалом європейцям у нас подобається, вони не скаржаться, а головною проблемою називають тотальне неволодіння киян англійською мовою, надто ж у сфері обслуговування, і незрозумілі їм кириличні написи.

І ще (цього в газеті не було, просто хочеться дещо сказати в день початку чемпіонату).
Багато киян обурюються незручностями, які викликає проведення Євро в місті, проклинають чемпіонат за зламаний графік руху поїздів, подорожчання залізничних квитків, якісь ліві вихідні дні й потребу відпрацьовувати в суботу.
Так, влада в нас потворна, крохоборна й так, що просить каменюку в морду. Так, грошей на підготовці до Євро розпиляли неміряно.
Але. Де-де, а в цій справі треба розділяти державу і країну, владу й Україну.
Чемпіонат Європи потрібен нам усім. Бо нам потрібна Європа.

Згадайте – коли п'ять років тому Ющенко і покійний Качинський здобули право проводити ЧЄ, ми сподівалися, що цей захід стане нагодою для модернізації, європеїзації, вилюднення країни, значним кроком для відриву від совка і долучення до Європейської спільноти. Сьогодні, вже з Януковичем, ми бачимо, що це завдання не виконане. Облом, провал.
Однак якщо Двічі Несудимий і його банда всіляко показують, що їм плювати на демократію і законність, головне – поправити рейтинг і попонтуватися з Кубком Анрі Делоне в руках, то решта країни має показати: МИ – КРАЩІ, НІЖ ЯНУКОВИЧ. Ми демократичні, привітні, щирі, зрештою, освічені й англомовні. Щоб у численних гостей України залишилося позитивне враження про неї. Щоб англійці, французи, німці та всілякі інші шведи поїхали від нас до себе додому і розповіли там: а знаєте, хлопці, в Україні – там теж вважайте шо нормас. І, може, після цього надалі про нас не думатимуть лише як про країну дешевих повій і дебільної влади. І привітніше зустрічатимуть на кордонах Шенгену. І час відсунення цієї завіси на східні кордони України наблизиться.
До речі, треба подякувати братам-полякам, які тягнуть нас у люди.

І не через Євро в нас проблеми із рухом поїздів, а через владу, яка не змогла придумати кращий розклад. І можна потерпіти кілька днів, поки центр закритий для руху авто – адже це ми обираємо таку владу, яка неспроможна вирішити проблеми трафіку інакше, ніж через оголошення додаткових вихідних.

Хай там як, а завдяки Євро Київ справді погарнішав і став більш європейським. От лише б наші ідіоти не додумалися після закінчення чемпіонату зняти англомовні вивіски, вимкнути англомовні оголошення в метро і згорнути велодоріжки.

Photobucket
На майдані: вхід у фан-зону від поштамту.

Ну а далі – власне
розповідь про Київ очима іноземців із фотками >>>> )
ledilid: (жін - Lesya & Apollon)

Колись (іще за залізною завісою:)) мені здавалося, що таку країну, як Німеччина, я однозначно полюбити не змогла б. Некрасива мова, занудні бюргери, пиво з ковбасками й запах тушеної капусти - буеее. І бундесліга мені ніколи не подобалася, хоча чемпіонатами Іспанії й Італії я жваво цікавилася, й коли їх почали транслювати по ТБ, за кожної нагоди намагалася переглянути той чи інший матч.

А потім завіса впала - як загальнодержавна, так і моя особиста - з отриманням першої шенгенської візи. Ще потім з'явився "Віззейр" із рейсами переважно до Німеччини. І що ж з'ясувалося? Німеччина прекрасна! Хоча, звісно, дуже різна. Настільки, що не закохатся бодай у якусь її частину просто неможливо.

Казкова Баварія з її ляльковими будиночками, фіолетовими альпійськими корівками, запахом гною на такому вже рідному летовищі милого Меммінгена... Вільні ганзейські міста з гордовитими соборами унікальної цегляної готики й марципановим духом (ах, лібе Любек...) Скалічені сірою "ГДРівською" дійсністю, але й досі прекрасні історичні містечка Східної Німеччини...

Ех, з яким би задоволенням я тепер вивчила "некрасиву" мову, якби ж вона не була така складнюща! (я й значно ближчі мені романські мови ніяк не вивчу...)

[наші ЖЖ-звіти з поїздок до Німеччини - за цим тегом]

Словом, навряд чи варто дивуватися, що, прийшовши на відкриття Форуму німців України в посольство ФРН, я натурально пустила сльозу, коли "на сцену" вибігла трійця танцюристів у національних німецьких костюмах. І, як німкеня по бабі Оля Фреймут, відчула себе вдома, хоча принаймні до якогось сьомого коліна німецької крові в моєму роду не спостерігається.
Годі й уявити, що відчувають ці люди, в яких, по суті, дві батьківщини. Першу їхні предки кілька сторіч тому залишили самі, другу в них силою відібрала сталінська машина.

За результатами тих відвідин написалася така статейка в "УМ" про німців в Україні. 

Що садить «мудрий німець» в Україні?
Громада етнічних німців покращує реноме нашої держави у ФРН і допомагає упередити бойкот Євро–2012

Читати більше >>>> )
ledilid: (двоє - більд - журналістика)
Тетяна Чорновіл, Вахтанг Кіпіані, Єгор Соболєв.
Імовірно, Наталія Соколенко.

Сергій Лещенко - проти.

Журналісти балотуватимуться, зокрема, від утвореної в грудні «Самоврядної альтернативної мережі» («САМ»)... Якби у країні була нормальна опозиція, ми б не думали про депутатство. Нас штовхає у політику, хоч би як це банально звучало, страх утратити країну... Але у нас спочатку буде внутрішній відбір, який мають пройти всі претенденти.

Детельніше - в інтерв'ю "УМ":
Наталія Соколенко: Я готова грати з владою у певні ігри
Активістка руху «Стоп цензурі!» розповідала «УМ», чому для неї свобода слова не є абсолютом і чому новi журналісти восени балотуватимуться до парламенту

ledilid: (двоє - руки карта - мандрівки)
Рапалло – не зовсім типове італійське містечко. Воно якесь не по-італійському чисте й ошатне. Певно, тому, що цей курорт на Лігурійської Рів'єри – дитина "бель епок".

Це приморське селище стало фешенебельним курортом після прокладення залізниці з Рима в Ніццу. Ті роки – від 1890-го до 1914-го – якраз і називають "прекрасною епохою", "бель епок".
Для Європи це були розкішні, безтурботні часи – на контрасті з наступною І Світовою війною. У Франції будувалася Ейфелева вежа, в Британії – «Титанік», народжувалися кіно, авіація, розвивалася фотографія, виникали новітні течії в мистецтві й літературі, великої популярності набули публічні морські купання.

Photobucket
Стара морська фортеця на тлі різнокольорових будинків Рапалло.

Район Тігулліо – середземноморське узбережжя Лігурії на схід від Генуї – став одним із центрів відпочинку та розваг богеми й дипломатичної еліти. До Рапалло та його передмість приїздили визначні письменники, художники, науковці – Гі де Мопассан, Езра Паунд, Василь Кандінський, Гульєльмо Марконі... Саме тут Фрідріх Ніцше почав роботу над своїм славетним філософським трактатом "Так казав Заратустра". Із 1910 року англійський денді Макс Бірбом тримав у Рапалло літературний салон. На вулицях, що йдуть уздовж моря, в ті часи виросли розкішні готелі, які залишаються престижними та дорогими і тепер.

У 1920-му й 1922 роках тут було підписано два мирні договори – Рапалльські.
Спершу – між Італією й Королівством сербів, хорватів і словенців про врегулювання територіальних суперечок, потім – між Веймарською республікою і Радянською Росією.
Цього тижня від укладення Рапалльського договору-1922 виповнилося 90 років. Ми в ЖЖ вже писали про нього в пості про містечко Санта-Маргерита-Лігуре, що межує з Рапалло. Саме на території Санта-Маргерити зараз розташовується готель "Імперіал палас", де було підписано те вельми важливий для історії України "траттато".
Днями в "Україні молодій" ми лупонули велику історично-аналітично-подорожню статтю про 90-річчя Рапальської угоди з коментарями істориків та готельєрів.

Якщо стисло, висновок такий: саме в Рапалло офіційно почалося закабалення Радянської України у "братньому союзі" з РСФРР.
Та угода, укладена більшовиками й німцями у Великодню ніч таємно від решти учасників Генуезької конференції, стала прологом до підписання Росією й Україною союзного договору у грудні того ж року – 1922-го. Саме в Рапалло українські більшовики намагалися ствердити свою самостійність, але в результаті були опущені московськими соратниками нижче плінтуса в "Ла Сала дель Траттато".

Кому цікаво – почитайте наш матеріал в "УМ".
А нижче буде розповідь про курортне місто Рапалло, його затишок, історію, море, його яскраві кольори.

Далі - розповідь і чимало фоток, але красивенних) >>>> )
ledilid: (Default)
Здавалося, глава Нацкомморалі Василь Костицький усвідомив ідіотизм своєї цензорської діяльності й більше не буде забороняти.
Далебі.
Сьогодні нам в "Україну молоду" прийшов позов до суду від пана Костицького. Судове засідання призначено на 15 травня, і ось із якого приводу.
Костицький заявляє, що "УМ" зіпсувала його ділову репутацію (хоча чи є що там псувати?), згадавши комісію в статті "Як Винничук став героєм і Винниченком" за 10 лютого (ідеться про розбори навколо вірша "Убий підараса").
Обурило пана Василя ось це речення Наталки Дмитренко: "Не менше головного болю й у голови Нацкомiсiї з питань моралi Василя Костицького, який свого часу погорів на "порнографічній справі" Олеся Ульяненка.

Це ж треба так нариватися (хоча В.К. й вимагає лише вибачення, а не грошей). Якщо суд справді розглядатиме справу по суті, то, певно, десятки експертів і критиків зголосяться згадати, що на забороні роману Ульяна Костицький іменно шо "погорів". Адже ж так, колеги?
Але, як кажуть у преферансі, битому не спиться. І не всіх підарасів ще війна убила.
ledilid: (двоє - blue-yellow flag небокрай у пусте)
Днями патріотично налаштовані кияни у соцмережах тішилися новиною: погруддя Леніна — символ тоталітарної доби — на станції метро «Театральна» закрили рекламним щитом гігієнічного засобу відомого виробника. В інтернеті поширилася чутка, що таким чином «прикрили» демонтаж «вождя», якого націоналісти вимагають роками.

Однак, як запевнили «УМ» у прес-службі КП «Київський метрополітен», радість патріотів триватиме недовго — рекламу перед Леніним розмістили, аби «причепурити» бюст до Євро-2012. «Реклама висітиме півтора місяця, за цей час проведуть прибирання погруддя, його помиють. Це ж частина нашої історії, від неїнікуди не подітися. Про демонтаж узагалі не йдеться >>>> )
ledilid: (двоє - yul-yusch)
Минулого тижня по інтернетах пройшлася оця листівка з Олександром Волковим, який, як виявилося, є куратором обласної "Батьківщини" на Сумщині, та Юлією Тимошенко. Ну пообурювався народ, справді є чому.
На іншій листівці БЮТівець Волков агітував жінок ще й із Зібровим.

При ближчому розгляді виявилося, що пан Волков, колишній "директор парламенту" часів президента Кучми й керівник виборчого блоку "КУЧМА", відпрасовує Сумщину ще з початку року, якщо не раніше, бо хоче там балотуватися по мажоритарці. І шуму в Сумах від Волкова чимало.
Зокрема, стало відомо, що віртуоз матірного політичного афоризму (на кшталт "Україна йде на хрєн", "партія хєров-бубліков"; "я почекаю, на чий х.й муха сяде" і т.д.) в Сумах залюбки продовжує традицію вживання в інтерв'ю ненормативної лексики.

Імовірним конкурентом БЮТівця Волкова в окрузі є місцевий представник "Фронту змін". Так от. Олександр Михайлович у телеефірі вже кілька разів називав цього конкурента "маленьке бляденятко" (лінк).
Таке от пестливе ставлення в нього до колег по "об'єднаній опозиції".

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920 21222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 08:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios